«Пішли нас у стадо свиней»

Двоє біснуватих, Джеймс Тіссо

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Вічно блукає нечистий дух «безводними місцями, шукаючи спокою, і не знаходить» (Мф. 12:43). Вічно, ховаючись від Світла, біжать у пітьму «сини непокірні» (Еф. 5:6), бо Світло Христове, що просвічує усіх, – нестерпне для грішника, як нестерпна правда про самого себе кожному з нас. Нехай на Страшному Суді Господньому відкриються усі наші таємниці, нехай «книги розкриються, явлені будуть діяння людські», але це усе – потім, пізніше, колись, а тепер, Господи, дай нам пожити, як ми хочемо і можемо, відійди від краю нашого (Мф. 8:34), бо «прийшов Ти сюди передчасно мучити нас» (Мф. 8:29). Ми грішники, і нам насправді тяжко перебувати у світлі Христовому, тому разом з пропащими ангелами ми страшимося усього, що робить явним нашу зіпсутість, нашу невідбутну відчуженість від Істини, Любові і Краси.

Уявимо тільки: ось прийде людина і викриє нас у нашій неправді, у нашій злості, у нашому беззаконні. Чи добре нам буде? Чи легко? Чи не захочеться нам, подібно до грішників останніх часів, заволати у відчаї і жаху, як передрік це наш Спаситель: «Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас!» (Лк. 23:30). Чи, подібно до бісів з сьогоднішнього Євангелія, ми захочемо сховатися від яскравого світла Христової правди, від «гніву Агнця» (Одкр. 6:16) у натовпі таких же нечистих, як і ми, в утробах свиней, серед бруду і розпаду гріха.

Біси прагнуть до того, що є символом і образом нечистоти і гріха. Там, серед свиней, їм добре і спокійно. Для нормальної людини падіння в безодню – жахливе. Для одержимого гріховною пристрастю тільки стан такого «польоту» – природний і бажаний. Тому п’яниця і розпусник намагаються запевнити передусім самих себе, а вже потім і усе оточення, що жити так, як вони живуть, – єдина можлива річ. Тому і прагнуть вони у свою безодню, тому і кидаються у своє «море», бо тільки там силкуються сховатися від Христової присутності, від гіркого викриття хворої совісті, від «гніву Агнця». «Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас» (Мф. 8:29) – от він, крик богоборців усіх часів і народів, от воно, благання будь-якого грішника, якого замучила власна уражена совість!

Є в апостола Петра в його посланні місце, яке на подив точно описує стан тих, хто пізнав благодать очищення в таїнстві покаяння, але знову і знову повертається до колишніх гріхів: «Бо якщо, позбавившись скверни світу через пізнання Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, вони знов заплутуються в ній і перемагаються нею, то останнє буває для них гірше за перше. Краще було б їм не пізнати дороги правди, ніж, пізнавши її, повернутися назад від переданої їм святої заповіді. Але з ними трапляється за правдивим прислів’ям: “пес повертається до своєї блювотини” і “помита свиня йде валятися в багно”» (2Пет. 2:20-22).

Бісам і нерозкаяним грішникам це відомо краще, ніж кому б то не було. Тому пропащі ангели пітьми, що відкинули саму можливість покаяння, «йдуть валятися в багно», а чинні і виховані Гергесинські жителі виганяють Спасителя з «їхнього краю» (Мф. 8:34). Люті богоборці, що мріють про безодню, і стримані громадяни Гергесинської країни хочуть, по суті, одного і те ж! Вони хочуть, щоб їх совість замовкла, вони бажають «забутися і заснути», хоч би до часу, хоч би на той короткий період, який триває це наше земне існування.

Тому всякий раз, коли ми просимо в Бога спокійного і безтурботного життя, усвідомимо те, що ми просимо про відпочинок від покаяння, від праці, яка не може і не повинна завершитися раніше, ніж «сам Господь у час сповіщення, при голосі архангела і сурми Божої, зійде з неба, і мертві у Христі воскреснуть» (1Сол. 4:16). Тому, як не тяжке, як не скорботне наше життя, не станемо уподібнюватися тим, хто шукав забуття в безоднях або виганяв того, Хто тривожив совість, з власного краю. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 5 неділя після П’ятидесятниці