Страшна Христова правда

«І ось усе місто вийшло назустріч Ісусові; і, побачивши Його, просили, щоб Він відійшов від їхнього краю» (Мф. 8:34), – що примусило жителів гадаринської місцевості просити Христа покинути їхню місцину? – Страх. Але страх чого? Що біси вселяться в людей, і вони в підсумку опиняться на дні морському, як це сталося із свинями? – Певно, ніхто не допускав такої думки, крім того, було два живих свідки, колишніх біснуватих, яким стало від зустрічі з Христом тільки краще, адже вони позбулися бісів.

Може, гадаринські жителі боялися бісів? – Якби боялися, тоді б влаштували Спасителю справжні овації за те, що позбавив їх від такого лиха. Але овацій нема, а є тільки страх. При чому такий страх, що не давав людям тверезо мислити, бо якби тверезо мислили, то вчинили як жителі іншого міста: «Жителі того міста, впізнавши Його, дали знати по всій тій околиці, і принесли до Нього всіх недужих, і благали Його, щоб тільки доторкнутися до краю одежі Його; і ті, що доторкалися, зцілялися» (Мф. 14:35,36).

Взагалі, нам важко сприйняти умови, в яких жили люди дві тисячі років тому, і живуть багато наших сучасників по нинішній день. Ми настільки звикли до благ цивілізації, що сприймаємо їх як саме собою зрозуміле, наприклад: кого здивує водогін, каналізація, електричний струм, домашній Інтернет, врешті-решт, дах над головою і споживання різноманітної їжі кілька разів на день? – Нікого. Ми починаємо помічати ці речі, коли за тих чи інших обставин позбуваємося їх. А багато людей до цієї пори їх не має…

Втім, мова зараз не про те, як нам зараз добре, і як ми не помічаємо того, як комусь зараз погано. Мова зараз про страх гадаринських жителів, який фактично примусив їх просити Христа піти від них геть. Піти геть Того, Хто був здатен зціляти усіляку недугу… Задумайтесь на хвильку, хвороби завжди були супутниками роду людського: «Дні віку нашого – сімдесят літ, а як при силі – вісімдесят літ, і найкраща пора їх – труд і хвороби» (Пс. 89:10). Тільки зараз сучасна медицина навчилася долати більшу частину хвороб, від яких ще буквально сотню років тому люди просто вмирали. І жителі гадаринського краю в цьому не були виключенням: навіть звичайна інфекція, яка потрапляла в незначній поріз, могла стати причиною болісної смерті. І незважаючи на все це, люди просять Христа забратися геть… Що ж це був за страх, який спричинив таку безглузду поведінку?

Страх побачити себе в істинному світлі, такими, якими ми насправді є. Цей страх був відомий не тільки гадаринським жителям, від такого різновиду страху потерпає практично все людство в усі часи. Лише щире покаяння, навернення і любов до Бога здатні здолати цей страх: «У любовi немає страху, але довершена любов проганяє страх» (1Ін. 4:18).

Гадаринські жителі не захотіли отримати Божого зцілення: як духовного, так і тілесного. Вигаданий образ самих себе виявився для них ціннішим і дорожчим, ніж правда про себе і життя в Богу. Бог не наполягав: «Він, увійшовши в човен, переплив назад» (Мф. 9:1). Бог не наполягає і сьогодні: зручніше жити в темряві, у власних гріхах, мучачись і страждаючи від них? Не хочете отримати Божого зцілення (див. Мф. 13:15)? Ваше право, живіть як забажаєте, у пеклі вистачить місця для всіх.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 5 неділя після П’ятидесятниці