Проблема моральності

Про це не дуже прийнято говорити в церковному середовищі. Чому саме, сказати важко, до того ж стосовно цього дуже полюбляють говорити люди, які відносно Церкви займають зовнішню позицію, і через те полюбляють звинувачувати церковних людей в її відсутності. Мова йде про моральність.

У церковному середовищі прийнято говорити про гріхи і про те, які ми грішні, повторюючи за апостолом Павлом: «Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників, серед яких я перший» (1Тим. 1:15). І це зрозуміло, адже людина зіпсута за своєю натурою: «Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване; хто пізнає його?» (Єр. 17:9). При чому подібний стан притаманний людині ще з ранніх років: «Помисли серця людського – зло від юности його» (Бут. 8:21). Навіть із самого моменту зачаття: «Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя» (Пс. 50(51):7), – стверджує цар Давид.

Звичайно, зважаючи на все це, у церковному середовищі цілком природно склалося, принаймні зовнішньо, на словах, таке переконання, що всі ми грішні люди (або як це сказано в Біблії: «Всі згрішили і позбавлені слави Божої» Рим. 3:23), які мало на що добре здатні. Якщо бути точним, взагалі, ні на що добре не здатні: «Не обманюйтесь, браття мої улюблені. Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів» (Як. 1:16,17).

Все так і є насправді, бо розкрито Священним Писанням, проте це лише частина істини, що відкривається в Біблії стосовно роду людського. Адже не забуваючи про гріховність, кожен з нас має пам’ятати про ту ціну, яку заплатив Господь, знову ж таки, за кожного з нас: «Він гріхи наші Сам возніс тілом Своїм на дерево, щоб ми, звільнившись від гріхів, жили для правди: ранами Його ви зцілилися» (1Пет. 2:24). Зцілилися для чого? – Для життя без гріха.

Звичайно, безгрішне існування для нас залишається недосяжним ідеалом, принаймні, у цьому земному житті, проте завдяки Христовій жертві нам відкрився доступ до життя вічного, до зовсім іншої реальності, де ми зможемо жити без гріха: «А наше життя – на небесах, звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа, Який перемінить тіло смирення нашого так, що воно буде відповідне славному Тілу Його» (Флп. 3:20,21).

Звичайно, це все відбудеться завдяки милості і благодаті Божій, проте зі свого боку ми повинні теж докладати певні зусилля, готуватися, так би мовити, до небесного безгрішного життя. Адже Господь не буде преображати нас без нашої на то згоди, і розмови про нашу гріховність, про зіпсутість, заклики до покаяння, виправлення життя є шляхом до цього преображення, нашим особистим волевиявленням, актом згоди на це преображення, що відбудеться вже в іншій реальності.

Але так сталося, що про це посмертне преображення в церковному середовищі багато хто забуває, і залишаються безконечні розмови про гріховність, зіпсутість і потребу покаяння без жодного видимого покращення. Одним словом, відбувається або ж тупцювання на одному місці, або ж біг по колу, – тут вже як у кого виходить. Але у всьому цьому не залишається місцю моральності – рішучості людини діяти відповідно до своєї совісті та певних правил, що мають в ідеалі відповідати біблійним засадам, Божим заповідям.

А про це рідко де можна почути. Навіть у колі вірних, більшість з яких стурбовані, щоб десь не згрішити, ніж десь щось добре зробити. І для такої «нерішучої» поведінки є цілком логічне пояснення: адже значно легше, принаймні для більшості, щось не робити, ніж докладати зусилля заради блага ближнього. На те ж, що «хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх» (Як. 4:17), та сама більшість намагається звертати якось менше уваги…

А що стосовно людей «зовнішніх», які так полюбляють критикувати вірних стосовно цих самих питань? Найчастіше такою критикою вони прикривають брак власної моральності, адже набагато легше відшукувати «скалку» в оці ближнього, ніж займатися вийманням «колод» з ока власного (див. Мф. 7:3). Втім, це їх особиста справа, нам же, вірним, варто частіше згадувати про моральність, і, ясна річ, послуговуватися нею.

Редакція сайту


Ваш коментар: