Встань і ходи!

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Як утішити того, хто плаче? Плакати разом з ним? Як зцілити хворого? Захворіти тією ж хворобою? Як допомогти розслабленому? Невже улягтися поруч? Трагічна проблема для люблячого серця. Кожен з нас, навіть якщо ми жорстокі і безсердечні, кожен з нас все-таки до когось прив’язаний і хоч когось, хоч одного за ціле життя, та пошкодує. Найчастіше ж у житті будь-якої людини є і близькі, і друзі, і домочадці, домашні тварини, нарешті, і до усіх до них прив’язується людина за довге життя поруч. Прив’язується іноді настільки, що їй легше самій терпіти біль, переживати хворобу, ніж бачити, як страждає, як хворіє близька істота. Які плоскі, які жалюгідні слова розради часто лепечемо ми в таких випадках! Дійсно, як каже Псаломщик, “язик мій прилип до піднебіння мого” (Пс. 21:16). Які слова розради знайти у відповідь на просте: “Ти не уявляєш, як боляче..?” І справді, зараз, у цю саму хвилину, – не уявляю. Просто не можу собі уявити, бо мені зараз, хоч і теж боляче, але не так, по-іншому.

А коли людина не хвора тілесно, але припустимо гріхом, але перебуває в тяжкому душевному розслабленні!.. Коли вона поневолена своєю пристрастю настільки, що усі напучення близьких і далеких, усі викриття друзів, усі докори сумління, що не заснуло ще, як хвилі об гранітну кручу розбиваються об безсиле і безнадійне: “Я не можу”. Зрозуміло, чого “не можу”! Не можу позбутися своєї пристрасті, не можу не пити, не можу утриматися від солодкого гріха, бо душа розслаблена, бо всі сили душевні, усі вольові імпульси – ці “м’язи” душі – безсилі і дряблі. Як важко в такому разі пошкодувати, а не розсердитися! Як важко співчувати грішникові, в якого немає душевних сил навіть на покаяння! Як важко піднімати з бруду того, хто не хоче підніматися, хто змирився із смородом духовним свого маленького світу, хто до такої міри пав, що вже не може і не бажає виправдовувати себе самого навіть звичним набором аргументів: це, усе гени, усе спадковість, усе життя наше прокляте.

Як утішити того, хто плаче? Як зцілити хворого? Як допомогти розслабленому? Як бідній, звичайній, не святій людині допомогти другу, братові, батьку, синові, що гине? Померти за нього? Померти можна, тільки от чи буде толк? Прожити за нього життя не можна, от біда! Але і жити поруч, спостерігаючи цю повільну смерть, цю тяжку агонію душі, тяжко, а іноді – нестерпно. Нестерпно бачити, як розпадається, поневолений гріхом, той, хто тобі дорогий. І це важке випробування для християнина. Так же, а можливо, і важче, ніж догляд за безнадійним хворим. Адже той, хто несе такий хрест, за твердженням старців, прирівнюється до мучеників! Якщо, звичайно, несе цей хрест упокорено і покірливо. Що ж нам робити з нашими розслабленими близькими, що нам робити з нашими дітьми, що гинуть, коли часом не лише мужність покидає нас, не лише надія на їх відродження залишає наші душі, але і злочинна і ганебна думка про смерть, про їх смерть закрадається в наше змучене серце. І тут вже не до “високих досягнень”, тут самому б не загинути від відчаю, туги і безнадійності!

Євангеліст Матфей сьогодні розповів нам історію про те, як Спаситель наш Ісус Христос зцілив розслабленого, якого друзі прямо на одрі його скорботному, прямо на ліжку принесли до ніг Сина Людського. Євангеліє Господа нашого дивним чином здатне утішати. Це не звичайна розрада для ледачих, коли тобі кажуть, що усе буде гаразд тільки для того, щоб ти відв’язався і не нив. Це мужня розрада для тих, хто швидше захоче, щоб його навчили ремеслу, ніж погодитися канючити гроші в перехожих. Це розрада для тих, хто просить: “Господи, навчи!”

І Господь учить. Передусім – тому, що не існує моменту в житті людини, коли вона може опустити руки і зневіритися. Якщо ти тягнеш на собі розслабленого, сподіваючись дотягнути його до порятунку, до Господа, то пам’ятай, що шлях цей може бути дуже довгим. Надзвичайно довгим. Він може бути завдовжки в ціле життя. І тому Спаситель каже тобі: “Дерзай, чадо!” Дерзай і згадуй на цьому довгому шляху, що не праведник, не святий, не милосердний першим увійшов до раю. Першим туди увійшов розбійник, і означає, твій близький і улюблений, як би він низько не пав, все ж має шанс, все ж є і в нього надія почути голос Сина Божого: “Нині ж будеш зі Мною в раю”.

І ще треба б нам усім пам’ятати останню фразу сьогоднішнього євангельського читання: “Народ же, побачивши це, здивувався і прославив Бога, Який дав таку владу людям” (Мф. 9:8). Зверніть увагу на ці слова! Ми з вами завжди думали, що це Христос зцілив розслабленого, а євангеліст Матвій дивується владі, даній людям! Тобто він як би каже нам: зцілив Господь розслабленого не просто так, а “побачивши віру їхню“. І не будь цієї людської віри, яка витримала усю скорботу, усі випробування, не будь її – нікому було б принести нещасного до ніг Ісусових, нікому було б зробити подвиг любові, нікому було б свідчити, що серця людські не остаточно закам’яніли і ще здатні любити.

Віра, надія і любов нехай зігріють наші серця на довгому шляху боротьби і молитви за порятунок нещасних наших розслаблених, щоб наприкінці шляху, на Страшному Суді Христовому, усі ми почули: “Дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої!” (Мф. 9:2). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 6 неділя після П’ятидесятниці