Про наше призначення і нашу надію

Реальність Творіння – усе створено Богом ні з чого і підтримується Ним у бутті – означає ряд важливих речей. Зокрема, те, що в нас є призначення.

Призначення є в багато чого з того, що ми бачимо – комп’ютер, на якому я набираю цей текст, призначений для редагування статей, спілкування в Інтернеті, відтворення фільмів і музики – і абсолютно не годиться, щоб, наприклад, зберігати продукти. Для цього є холодильник – який кіно не показує. Це відноситься не лише до предметів, які створили люди, але і до того, що ми бачимо в природі – очі створені для того, щоб бачити, вуха – щоб чути, легені – щоб дихати, тіло – для їжі і їжа для тіла, чоловік і жінка створені один для одного.

Усе у світі взаємопов’язане, і ми зараз вдихаємо кисень, вироблений під час фотосинтезу тропічними лісами Південної Америки, а в нашому тілі є атоми важких елементів, які могли виникнути тільки при вибухах найновіших зірок.

З прадавніх часів кращі мислителі людства замислювалися над питанням – а для чого створені ми, люди? Для чого ми тут? У традиційних культурах «мудрість» означала здатність людини знайти сенс свого життя, своє призначення, і жити згідно його. Сьогодні ми перебуваємо під сильним впливом іншого світогляду, який проголошує фундаментальне безглуздя всесвіту взагалі і людського життя зокрема. Так, людина не може жити безглуздим життям, і, наприклад, відомий психотерапевт Ірвін Ялом, за власними переконаннями атеїст, радить винайти, придумати сенс, а потім якось переконати себе, що цей сенс об’єктивний. Людині, таким чином, не залишається нічого іншого, як жити в самообмані – її життя безглузде, але вона повинна якось прикинутися, що це не так. Іронія ситуації в тому, що цей світогляд утверджує себе від імені «розуму».

Традиційно – у християн (але не лише) розум сприймався як здатність бачити мету, сенс, призначення всесвіту і окремого людського життя, здатність відрізняти добро від зла, правильний шлях від неправильного. Бачити, у чому полягає наш обов’язок і наша надія.

З епохи Просвітництва (конкретніше, із шотландського мислителя Девида Юма) розум позбувся функції визначення головних цілей життя, а став розглядатися тільки як інструмент наших бажань.

Ми хочемо тих або інших речей – достатку, безпеки, влади, задоволень – і ми використовуємо розум для того, щоб досягти цих цілей. Як виражав цю ідею сам Девид Юм: “Розум є і має бути рабом пристрастей, і ніколи не повинен прикидатися, що може не лише підкорятися і служити їм”. А чи треба нам усе це насправді? Чи зробить усе це – речі, гроші, задоволення, влада – нас по-справжньому щасливими? У рамках невіри таке питання просто не має відповіді. У житті немає жодного сенсу – у житті є тільки бажання, і розум може тільки шукати шлях до їх задоволення.

Ми, християни, віримо зовсім по-іншому – у нас є справжнє призначення, і ми можемо його знайти. Наше життя – не безцільне блукання, а дорога, яку варто пройти. Через гріх ми сильно збилися зі шляху, але ми можемо – через покаяння і віру – повернутися на нього. Навернутися до того, для чого ми створені і призначені.

«Людина створена для щастя, як птах для польоту», – сказав Володимир Короленко, і ця фраза стала крилатою, з нею охоче погоджуються. Але вона має на увазі дві важливі речі – ми створені, за чиєюсь волею і задумом, а не з’явилися випадково; і ми створені для щастя.

Якщо це так (а це так) то ми будемо щасливими, саме коли слідуватимемо своєму призначенню. У це призначення входять багато зрозумілих нам речей – осмислена і творча праця, стосунки з іншими людьми, дружня прихильність і сімейна близькість. Ми щасливі – у цьому, земному житті, коли чинимо згідно того, для чого створені.

Але наше призначення набагато, значно більше. Ми створені не для тимчасового благополуччя – а для вічного щастя. Щоб пізнати Бога і зрадіти Йому у віках. Щоб назавжди залишитися в Його домі, як улюблені члени Його сім’ї, щоб увійти до життя нового, врятованого і преображеного всесвіту.

Віра в те, що ми створені благим Богом, означає, що наше життя може бути важким – але воно ніколи не є безглуздим. Ми живемо в надії, довірі та очікуванні. І ця віра і надія не є пасивною – вона змінює все в нашому житті. Ми бачимо, що в кожного з нас є якесь прекрасне, чудове призначення, і ми шукаємо його – у молитві, читанні Писання, спілкуванні з мудрими і благочестивими людьми. Ми покликані зрозуміти, до чого наш Творець закликає саме нас – і змінити наше життя згідно цього.

Автор: Сергій Худієв