Ми належимо Богові

В Інтернеті легко наткнутися на напис – “пам’ятайте, що в кожної картинки є законний власник”. Творіння означає, що у всесвіту є законний власник – той, хто створив його і підтримує в бутті. Бог. Як вигукують таємничі 24 старці в Одкровенні Іоанна Богослова, “достойний Ти, Господи, прийняти славу і честь і силу: бо Ти створив усе, і все з Твоєї волі існує і створено” (Одкр. 4:11).

Ми належимо Богові; коли ми усвідомлюємо цю істину, наше життя глибоко змінюється. Ця істина одночасно є і невимовно страхітливою, і невимовно утішливою; люди реагують на неї і з гнівним протестом, і з боязкою надією. Нам часто здається, що Бог погрожує нашій свободі; Він стоїть над душею зі Своїми заповідями і вимагає приборкувати нашу гордість, лють або пожадливість. Найголовніше – Він заявляє про те, що наше життя по праву належить Йому. Ми повинні злізти з трону нашого життя і надати кермо влади Йому.

Це Він нас створив і знає навіщо. Ми будемо щасливими в часі (наскільки це можливо) і у вічності (абсолютно) якщо підкоримося Йому. Ця звістка викликає в нас якнайглибший розкол – або, вірніше, висвічує той трагічний розкол, яким відмічена наша природа після гріхопадіння. З одного боку, ми люто наполягаємо на своїй незалежності від Бога; з другого – шукаємо миру, який може дати тільки повернення до Нього.

Один мій друг, який допомагав алкоголікам, казав, що часто людина кричить тим, хто намагається допомогти їй, одночасно дві протилежні речі – “відчепіться!” і “не кидайте мене!”. Це те, що люди кричать Богові – “відчепися, це наше життя, ми влаштовуватимемося по-своєму” і “не кидай нас у тій біді, в яку ми себе загнали”.

А корінь усіх наших бід саме в тому, що не визнаємо Бога – Богом, законним Володарем і Господом у нашому житті. Ми вдаємо, що належимо самим собі. Більше того, це подається як щось саме собою зрозуміле.

Але це – неправда, і неправда згубна. Найяскравіше вона проявляє себе в самогубстві – люди часто позбавляють себе життя, бо вони не можуть з ним впоратися: «це моє життя, я не можу впоратися з проблемами, які воно породжує, я програв, краще мені покінчити з цим».

У чому тут докорінна помилка? Людина здійснює фундаментально помилковий вибір не лише коли вибиває в себе з-під ніг табурет, вона здійснює його раніше, коли каже “це моє життя”. Ця ж позиція – я належу собі, “моя печінка – мій вибір” проявляється в пияцтві або інших формах згубної і безрозсудної поведінки.

Не ми себе створили і в нас немає права розпоряджатися своїм життям і піддавати себе страті. Ми належимо Богові. По Його волі ми належимо і людям – нашим близьким, нашим друзям, нашим товаришам по службі, співгромадянам, усім, хто нас потребує. Мету і сенс нашого життя визначаємо не ми, а Він, і доки ми не визнаємо цього, ми перебуваємо в стані відчайдушного і безглуздого бунту проти реальності.

Ми набуваємо спасіння, коли капітулюємо і передаємо владу над нашим життям Тому, кому воно належить по праву. Богові, Який нас створив. Гіркий і тяжкий заколот, коли ми спочатку приводимо своє життя в стан повного хаосу, а потім ремствуємо за свої нещастя на Бога, ще заявлятиме про себе в нашій душі – але ми вже прийняли найважливіше рішення в житті. Ми повернулися до Того, чиїми є по праву.

Тоді ми бачимо світ, ближніх і самих себе зовсім по-іншому. Світ навколо нас – це Божий світ. Це твір Великого Художника, а Його кращий твір – люди. Кожна людина, з якою ми маємо справу, належить Богові. Наше справжнє ставлення до Бога проявляється в тому, як ми ставимося до цієї людини. Страх Божий – благоговійний трепет перед Величчю Творця – проявляється в тому, що ми ставимося до ближнього дбайливо і з любов’ю.

Ця віра змінює і наше ставлення до самих себе. Адже і я теж належу Богові – а значить, я повинен дбайливо ставитися і до себе. Якщо я руйную своє здоров’я або безрозсудно наражаю себе на небезпеку – я роблю замах на те, що належить Богові. Через віру ми набуваємо нашого місця у всесвіті – ми не загублені, ми не викинуті, ми належимо, всесвіт – це дім нашого Отця.

Автор: Сергій Худієв