Наше головне нещастя

Якщо Бог є і Він всемогутній, то чому ж Він не зцілить усіх хворих і калік?

Бог іноді здійснює чудеса, у тому числі чудеса зцілення. Але будь-яка зцілена людина рано чи пізно помре, а Бог хоче подати людині щось набагато більше, ніж фізичне зцілення.

Хоча ми часто не визнаємо цього, наше головне нещастя не в тому, що ми буваємо хворі. Наше головне нещастя (і корінь усіх наших нещасть) у гріху.

Бог створив нас для досконалого, повного, вічного щастя, у порівнянні з яким найбільш щасливе, повне і здорове життя, яке ми знаємо, – бліда тінь. Але ми позбавили себе цього щастя через гріх, спротив Богові, зневаження Його волею. Гріх глибоко зруйнував нас самих і спотворив наші стосунки зі всесвітом, у цьому сенсі найздоровіша і самодостатня людина залишається безнадійно хворою, і мета Бога – привести нас до рятівних стосунків з Ним, очистити нас від гріха, відновити нашу природу.

Тому Бог не прагне до того, щоб дати нам тимчасові блага, на кшталт достатку або здоров’я, але робить усе для того, щоб привести нас до вічної радості. Він може дати нам зцілення, а може залишити нас страждати від хвороби, виходячи з цієї головної мети – нашого вічного блага і вічного блага інших людей.

Святий апостол Павло, якого Сам Господь називає Своїм обраним (див. Діян. 9:15), страждав від якоїсь тяжкої хвороби, як він сам пише: «А щоб я не звеличувався надзвичайністю одкровень, дано мені жало у плоть, ангел сатани, пригнічувати мене, щоб я не величався. Тричі благав я Господа про те, щоб він відступився від мене. Але Господь сказав мені: “Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі”. І тому я значно охочіше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в мені сила Христова» (2Кор. 12:7-9).

Трагедія гріха в тому, що ми буваємо гіршими ворогами самі собі – іноді чудове здоров’я може призвести до гордині, забуття про Бога, багатьох гріхів, що загрожують нашому вічному спасінню. І Бог, знаючи, що нам у вічній перспективі корисне, а що ні, нам його може і не дати.

І знову про щастя і скорботу

Бог створив нас для вічного щастя, щастя, що перевершує всяке розуміння. Щоб набути його, ми повинні глибоко змінитися – вірніше, дати Богові нас глибоко змінити.

Бог дійсно хоче зробити нас щасливими. Безмірно щасливими. Тим щастям, яке замислив для нас Він, а не тим, якого шукаємо ми. Бувають дуже різні радощі – і дуже різна скорбота.

Одна відома єресь – “теологія процвітання” говорить про те, що благочестиву людину Бог “благословить рясно” в цьому, земному житті, вона отримає сідло велике, килим і телевізор, а нещастя і хвороби обійдуть її стороною. Нещодавно я розмовляв з однією жінкою, яка захоплювалася цією єрессю, а потім не розуміла, як в її знайомої, прихильниці того ж вчення, виявили рак. Хіба Христос не спокутував нас від хвороби і бідності? У цьому житті – ні. Писання не обіцяє, що в цьому, земному житті нещастя обійдуть нас стороною. Я сам би хотів, щоб воно це обіцяло, але на жаль – там все більше про скорботу і гоніння.

Тому якщо Ви шукаєте щастя саме у вигляді сідла великого, килима і телевізора, то в християнстві Ви його не знайдете. Це – до практичних магів, втім, вони теж його не дадуть. Благочестя не служить для прибутку (див. 1Тим. 6:5). І це дуже добре, бо ми, люди, уражені однією бідою – ми хочемо зовсім не того, що нам потрібне. Найяскравіший приклад – алкоголік, який тяжко хоче випити, тоді як йому треба – відчайдушно треба – кинути пити і змінити своє життя. Чи – приклад менш очевидний, але не менш трагічний – кар’єрист, який усіх кидає і усіх зраджує, щоб піднятися щаблями, щоб виявити, що він ніколи не був щасливий – ні в процесі, ні в результаті. Чи чоловік, що кинув дружину, гадаючи, що він буде щасливий з іншою, і через якийсь час переконався, що це зовсім не так. Чи незлічені тисячі підлітків, які мріють про кар’єру поп-зірки, як про недосяжне щастя, а потім ті, хто такого щастя набув, намагаються запити його спиртним і транквілізаторами.

Цього щастя в Бога для нас немає – тому що Він нас любить. Він хоче дати нам інше щастя – і ми можемо бачити його відсвіти вже тут, на землі. Це щастя любові, дружби, справжніх і щирих стосунків, творчої праці, творчості, відкриття і вдячного подиву. І щоб увійти до такого щастя, ми повинні глибоко змінитися – передусім, ми повинні його захотіти. «Краще блюдо зелені, і при ньому любов, ніж відгодований бик, і при ньому ненависть» (Пр. 15:17). Не треба просити в Бога биків – треба просити, щоб Він зробив наше серце люблячим і терплячим. Іноді нам краще залишитися і без тих биків, які є.

Але в любові є одна важлива властивість – вона робить нас уразливими. Вона приносить із собою скорботу. Як писав Клайв Л’юїс, “Полюби – і серце твоє в небезпеці. Якщо хочеш його захистити, не віддавай його ні людині, ні звірові. Обплутай його дрібними задоволеннями і примхами; замкни в скриньці себелюбства. У цій надійній, темній, позбавленій повітря труні воно не розіб’ється. Його вже не можна буде ні розбити, ні торкнути, ні врятувати. Альтернатива горю або хоч би ризику – загибель. Окрім раю, уберегтися від небезпек любові можна тільки в пеклі”.

Христос називає “блаженними” людей, які за мірками світу цього виглядають глибоко нещасними, – бідних, засмучених, гнаних, обмовлених, голодних і спраглих правди, яку вони не знайдуть у цьому світі. У цьому світі справжня любов завжди трагічна, на ній завжди лежить відсвіт Голгофи. Але через Голгофу завжди просвічує Воскресіння. Всяка справжня скорбота несе в собі обіцяння вічної розради, як всяка справжня радість – відсвіт радості небесної. Поети оплакували швидкоплинність усіх радощів цього світу; але якщо радість – справжня, то справа йде рівно навпаки – це світ швидкоплинний, а радість вічна. Переживаючи любов, красу, благоговіння, ми доторкаємося до справжньої реальності, яка перебуватимете з нами завжди, – «хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне» (1Кор.13:8).

Через радощі, які пропонує світ цій, не просвічує нічого – а скорбота, яку він приносить, не містить жодних обіцянь. Апостол пише про сріблолюбців, які “ухилилися від віри і самі себе віддали багатьом скорботам” (1Тим.6:10), і світських печалей, дійсно, багато. Глибока прикрість про те, що бик у мене не такий жирний, як у сусіда; печаль від нездатності розправитися зі своїми кривдниками; тяжка скорбота від неможливості задовольнити своє марнославство, або тягу до задоволень, або пожадання влади, тяжка гіркота від того, що тебе обійшли і відтіснили від корита…

І чим більше Ви звертатиметеся до Бога, тим менше такої скорботи залишатиметься у Вашому житті. Від цих нещасть Ви почнете віддалятися вже тут, на землі. Віра захищає нас від скорботи, породженої нашою власною безрозсудністю, – за даними багатьох досліджень, люди, які живуть церковним життям, благополучніші і на землі, здоровіші фізично і психічно, менш схильні зловживати алкоголем, набагато менш схильні до самогубства і т. ін. Це не потрібно плутати з “теологією процвітання” – цілком можна бути благочестивим вірним і при цьому бідним і хворим. Але наслідування заповідей рятує нас (вже тут, на землі) від розорення і хвороб, пов’язаних з нашою безглуздою і руйнівною поведінкою, – а це вже дуже багато.

Віра – це не спосіб піти від скорботи. Це спосіб стати іншими людьми, які радіють і тужать по-іншому. Радіють радощами, в яких просвічує Радість Вічна, і тужать скорботою, яка обіцяє Вічну Розраду.

Автор: Сергій Худієв