Парадокс невірства

Якось Папа Римський Франциск сказав під час одного зі своїх виступів, що Христос спокутував також і атеїстів. Нічого нового в цьому немає – більшість християн завжди вірили, що Христос помер за усіх взагалі людей, за увесь людський рід без вилучення – за невіруючих у тому числі. Ми можемо стати з невіруючих вірними тільки тому, що Христос за нас вже помер.

Але журналісти (і не лише вони) поспішили інтерпретувати це в тому сенсі, що Папа оголосив про спасіння атеїстів. Новина була охоче підхоплена, швидко розлетілася, викликала жваві і радісні коментарі, і представникам Ватикану довелося роз’яснювати, що не це малося на увазі.

Насправді те, що Христос помер за усіх, ще не означає, що усі врятуються. Апостол Петро, наприклад, пише про хибних вчителів: «Були і лжепророки серед людей, як і у вас будуть лжевчителі, які внесуть згубні єресі і, відрікшись від Владики, Який відкупив їх, накличуть на себе скору погибель». (2Пет. 2:1) – тобто Господь їх, зі Свого боку, спокутував, а вони Його відкидають і накликають на себе погибель. Спокутування приймається покаянням і вірою і відкидається спротивом і невірою.

Але тут я хотів би поговорити не про те, хто врятується – а про той дивний парадокс, який часто демонструють невіруючі (і навіть активно ворожі вірі) люди: «У Бога ми вашого не віримо, але ви нам скажіть, що Він нас все одно врятує».

Але що означає «врятує»? У християнському контексті бути врятованим – означає бути відновленим для вічних взаємин з Богом і Його святими. Стати членом нескінченно щасливої сім’ї, голова якої – Бог. Так, у житті майбутнього віку буде ласкаве море і соковиті фрукти – ласкавіше і соковитіші, ніж ми в змозі собі уявити – але це ще не те, що робить рай раєм. Рай – це Його присутність і нові стосунки один з одним і усім творінням, породжені Його присутністю. Як каже Пророк, «Тоді вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з козеням; і теля, і молодий лев, і віл будуть разом, і мале дитя буде водити їх. І корова буде пастися з ведмедицею, і дитинчата їх будуть лежати разом, і лев, як віл, буде їсти солому. І немовля буде гратися над норою аспида, і дитя простягне руку свою на гніздо змії. Не будуть робити зла і шкоди на усій святій горі Моїй, бо земля буде наповнена віданням Господа, як води наповнюють море» (Іс.11:6-9).

Питання «чи буду я врятований?» означає «чи увійду я в цю сім’ю, голова якої – Бог? Чи буду я у вічності там, де Він і Його святі?» А побажання – скажіть нам, що Він нас все одно врятує – «скажіть нам, що ми все одно будемо приведені в спілкування з Богом і Його народом». І питання тут не в тому, чи можливо це – якщо хочете, можливо. Питання в тому, чи хочете ви цього.

Якщо хочете – так приходьте, двері Його дому відкриті. Він дійсно помер за усіх, всякий, хто прийме Його дар покаянням і вірою, буде врятований. Якщо не хочете, то чому ж вас дратує, що ви цього не отримаєте? І чому ви схоплюєтеся за будь-який натяк, що все-таки отримаєте? Християнин наповнений трепетною радістю при думці, що настане день, і він побачить Христа, і його нескінченно жахає думка опинитися поза спілкуванням з Ним, у пітьмі зовнішній. Він хоче бути з Христом і Його святими. Але якщо ви не хочете – то чого ж ображатися на те, що ви не опинитеся в компанії тих, кого ви не любите, і чиє товариство вам швидше неприємне? Якщо ваше ставлення до Бога і Його Церкви знаходиться в проміжку між байдужістю і відкритою ворожістю, що ж доброго буде в тому, щоб помістити вас у Його присутність? Це анітрохи не краще, ніж сильцем заганяти вас на Літургію. Адже вас би надзвичайно обурило таке насильство над вашою свободою – а тут насильство ще більше, на Літургії хоч можна бути присутнім суто формально, думати про своє – а рай заповнений присутністю Божою «як води наповнюють море».

Це буде навіть не ситуація «без мене мене оженили» а ситуація «мене оженили проти моєї явно заявленої волі». Коли невіруючі вимагають «Скажіть нам, що ми все одно врятуємося» – це начебто палка ненависниця чоловіків вимагала «скажіть, що я все одно виявлюся заміжня», або людина, яка терпіти не може море, і біжить чимдалі від будь-якої відкритої води, вимагала «скажіть, що в результаті мене все одно поселять на березі океану».

Як зрозуміти цей парадокс? Людська природа взагалі парадоксальна, і часто ми просто не можемо сказати, чого ми хочемо. Як алкоголік може відчайдушно, тяжко, нездоланно хотіти випити, і з великим роздратуванням відкидати тих, хто закликає його кинути пити і повернутися до тверезого життя – і в той же час, у глибині душі, усвідомлювати свою погибель і хотіти тверезості. Людина може хотіти «по-швидкому, без зобов’язань», як було написано в одній рекламі – але в серці своєму глибоко сумувати за справжніми, глибокими і довірливими стосунками. Вона може хотіти, щоб в її житті не було «ні Бога, ні пана», щоб ніхто не викривав її в гріху і не вимагав зберігання заповідей – і в той же час сумувати за Отчим Домом, і смутно сподіватися на те, що якось, колись, вона все одно до нього потрапить.

Тому звістка про те, що «все одно потрапите», навіть коли вона заснована на чистому непорозумінні, і сприймається з такими ентузіазмом. Але якщо в серці своєму ви хочете спасіння – просто зізнайтеся собі в цьому. Ми усі створені для раю – і як каже блаженний Августин: «Ти нас сотворив для Себе, Господи, і тривожне наше серце, аж поки не спочине в Тобі». Якщо ви хочете спасіння – просто прийміть його. Христос дійсно помер за вас, дар прощення і нового життя чекає всякого, хто захоче його прийняти, як каже Він сам у притчі про званих на бенкет: «Ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля» (Мф. 22:4).

Автор: Сергій Худієв