Про справедливість і милість

Нещодавно я зіткнувся з питанням – чи не вчинив Бог несправедливо стосовно тих, хто не мав можливості почути Євангеліє і увірувати? Це питання ставлять досить часто; і нам варто поговорити навіть не про спасіння цих людей (їх вічна доля нам просто не відома), а про те, яке відношення до справедливості має наш спасіння. Чи справедливо Бог вчинив стосовно нас, відкривши нам можливість увірувати і спастися?

Чому ми взагалі потребуємо спасіння? Чому Блага Звістка є благою? Від чого нас потрібно рятувати? Від гріха і загибелі. Усі люди – я, Ви, усі ми – грішники. Така реальність. По справедливості ми усі заслужили зібрати те, що посіяли. Якби Бог взагалі дозволив нам усім загинути, жодної несправедливості б у цьому не було. Це важливий відправний пункт – Бог не зобов’язаний рятувати кого б то не було. Мене – особливо.

Є старий приклад з десятьма лиходіями, які у в’язниці чекають страти за свої злочини. Володар може залишити їх понести заслужену кару за їх злочини. Він може, виходячи зі своїх міркувань, помилувати одних з них, а деяких залишити. Чи зробить він при цьому несправедливість? Ні. Ті, хто помре за свої гріхи, отримають те, що заслужили. Ті, хто буде помилуваний, отримають незаслужену милість, яку ніхто для них не був винен.

Є ще старіший вислів – «Не називай Бога справедливим. Якби Він був справедливий, ти давно був би вже в пеклі». Він не має на увазі, що Бог взагалі несправедливий; він про те, що вимагати собі справедливості – означає вимагати собі пекла.

Спасіння не є питання справедливості – давайте добре це запам’ятаємо. Спасіння є прояв любові, милості, добрості Бога до невдячних і злих. Бог не був повинен робити щось для нашого спасіння, Його ніщо до цього не зобов’язувало і не змушувало. Коли Церква каже, що Христос «благоволив тілом зійти на Хрест», має на увазі саме це – «благоволив», за Своєю доброю і невимушеною волею, «втілився, був розіпнутий і похований, за нас, невдячних і недобрих».

В Ісусі Христі Бог став людиною і прийняв муку і смерть заради спасіння Своїх катів; тих, хто щодня ображає Його; тих, хто сміється над Його любов’ю і з наполегливою зарозумілістю відкидає Його милість. Він послав Апостолів на проповідь, Він створив Церкву, Він невпинно дбає про Ваше і моє спасіння.

Я не знаю, що буде з тими, хто не чув – я тільки знаю, що Бог благий і ні з ким не обійдеться погано і несправедливо. Але якщо в них є надія – то вона пов’язана тільки з милістю Божою, а не з Його справедливістю. Я знаю, що жодним чином не заслужив спасіння – я не заслужив того, що Христос за мене помер, а Церква донесла до мене Його рятівне послання, Його прощення, Його Тіло і Його Кров. Я не заслужив можливість почути Благу Звістку, увірувати і врятуватися. Ніхто не заслужив, а я особливо.

Ми згрішили, і продовжуємо грішити, а Христос помер за наші гріхи. Ми постійно опираємося Йому, а Він наполегливо закликає нас на шлях спасіння. Ми повинні прийняти милість Божу саме як милість – яку ми в жодному разі не заслуговуємо, але якої відчайдушно потребуємо. А інакше її прийняти неможливо.

Автор: Сергій Худієв