Крики, лайка, дзвін битого скла. А на ранок ми кажемо, що вдома усе прекрасно

Сьогодні усі дуже слабкі. Ми не витримуємо труднощів у стосунках, і варто тільки з’явитися проблемі – відразу готові усе кинути. Раніше в людей було більше мужності, сил і терпіння. Людина закривала рот, а сльози обертала в молитву до Бога.

Читали розповідь Пападіамантіса «Весілля Кара Ахмеда?» Жінка ніяк не могла народити своєму чоловікові дітей, і ось він прийняв рішення одружуватися другий раз, на молодій. Жахливе рішення, після якого самий раз з’їхати з глузду, накласти на себе руки, та і чоловіка убити. А ця жінка, замість того щоб розсердитися, прийшла до нього в день його весілля і сказала: «Я йду до своєї матері, але прошу тебе – коли твоя дружина народить, дозволь мені допомагати їй з дітьми, не проганяй мене!»

Звідки в цієї жінки взялося стільки сил? Сьогодні таке просто неможливо уявити. Ось у чому відмінність нашого часу від минулих років. У нас немає сил. Люди ще не встигли одружитися, а вже втомилися. Розчарування і безсилля – ще до шлюбу. Що ж буде потім, з таким тягарем проблем? Ми почнемо перекладати їх на іншу людину, на дітей, а турбот тільки додасться – і витрати, і криза на дворі. Що тоді?

Люди одружуються, минає трохи часу, і ось щось починає йти не так. І деякі відразу втрачають розум: «Як? Що це? Я піду, розлучуся, я з глузду з’їду!» Чого тільки не лізе в голову. Так, це помисли, думки, але важливо, щоб була можливість промовити їх вголос. Виговоритися, обговорити – замість того, щоб постійно грати роль, як ми робимо в розмові зі знайомими.

«Як минув вечір?» – запитує на ранок сусід. «Пречудово!» А напередодні з квартири лунали крики, лайка, дзвін битого скла – але ж про усе це не скажеш, це неможливо! І у відповідь ми кажемо: «Вечір минув прекрасно», хоча прекрасно розуміємо, що нічого в нас не прекрасно, але продовжуємо над силу грати свою роль – як і все наше суспільство. Посміхаємося, а про себе плачемо і страждаємо. Начебто і щастя, а важко в усьому.

Я читав про черницю, яка на ранок після постригу прокинулася і сказала: «Я не вірю в Бога!» З її душі пішла віра, і вона пошкодувала, що наважилася на такий крок.

Я знав священика, який, незабаром після свого висвячування, в якийсь момент раптом усвідомив, що тепер завжди буде священиком. «Що я наробив? Як тепер жити?..» І поїхав на Афон, де зустрів престарілого ченця, який, за натхненням Божим, сказав йому: «Зворотної дороги тобі немає! Тільки вперед. Навіть якщо ти жалкуєш за тим, що зробив, треба не відступати, а боротися, трудитися і долати сумніви і страхи».

Так і в сімейному житті. Треба не ховати проблеми («У мене усе добре!»), а постаратися зрозуміти, що відбувається з твоїм шлюбом, та і взагалі – з життям, яке ти вибрав, яким б воно не було. Чому в сім’ї проблеми? Що робити? Втекти, розлучитися? У тебе діти. «Не можу більше! Ще трохи – і помру!» – кажеш ти. Це запаморочення, паніка. Немов камінь тисне на серце, тебе ніби душать. У такому стані не потрібно приймати жодних рішень. Задихаючись, неможливо вибрати правильний шлях.

Коли мене висвятили, через декілька днів сусідка, побачивши мене на вулиці, сказала:

– Заздрю тобі!

– Чому?

– Бо ти це зробив! Не одружився, став ченцем, священиком! Щасливий!

А сама вона давно була заміжня, ростила трьох дітей.

– Навіщо ти так кажеш? – запитав я. – Якби можна було повернутися в минуле, хіба ти не вибрала б знову те, що вибрала?

– Ні за що! Я б, як і ти, присвятила себе Богові, щоб ні про що не хвилюватися.

– Ну, якщо я став тим, ким став, з метою уникнути хвилювань, то явно схибив. Ніякого спокою в мене не буде. Те, чому ти заздриш, не є кращий варіант. Ти просто дивишся на це, як на вітрину магазину, і думаєш: «Ах, ось якби в мене це було! Якби як в інших».

Як одного разу я почув від однієї жінки: «Будь я заміжня за цим чоловіком, точно була б щаслива! Який він ввічливий! Мені б такого».

Це не так. Адже людина може бути дуже ввічливою, а щось все одно в ній починає дратувати. В іншому місці з’являється проблема. Головне – не забувати, що роздратування, яке викликається іншою людиною, – це саме твоє роздратування. Так, тебе провокують, викликають гнів, обурення і хвилювання, але усе це живе в тобі.

Інша людина може бути лише приводом, дратівливим чинником, але вона не винна в тому, що ти починаєш нервувати. Нерви – у тобі.

Так, чоловік тебе дратує, але проблема – у тобі, у твоїй нервовій системі. Сьогодні дратує чоловік, завтра – дитина, післязавтра – сусід із сміттєвим мішком або людина, що випередила тебе в черзі на касу.

Отже, вихід тут – боротися там, куди визначив тебе Бог, куди ти сам прийшов, вибравши свій шлях.

Адже все не випадково.

І те, що я – ієромонах, а ви – сімейні люди, теж не випадково. Бог попустив це, і ви виявилися саме тут, з конкретною метою.

Я помічав, що багато хто з тих, хто одного разу пошкодував про зроблений вибір і розлучився, не став щасливішим далі. Так, у когось виходить зробити наступний крок краще попереднього, але часто буває так, як сказав мені один чоловік: «Я хоч тоді і втік, але знову наступив на ті ж граблі! Гадав, після розлучення почну нове життя, з новою сім’єю, новою жінкою – і буде краще». Ні, краще не стало. Напевно, могло бути краще – адже дійсно буває так, що чоловік і дружина не підходять один одному.

Тому я і намагаюся переконати тих матерів, які намагаються впливати на вибір своїх дітей, тиснуть на них, втручаються в їхнє життя і не хочуть навіть думати про такі нюанси. Для них головне, щоб у дитини був диплом, хороша робота – і, звичайно, хороша дружина, «але тільки така, яку я сама йому виберу».

Я зустрічав пари, які ще до укладення шлюбу розуміли, що навряд чи в них вийде добра сім’я, але його мати (чи її мати, частіше саме матері так поводяться, хоча буває, що і батьки теж) тут же втручалася і казала священикові: «Ні, отче! Не втручайтеся!»

Тобто доки все не буде як їй подобається, ми, священики, не повинні втручатися. І варто нам почати тут щось говорити – очевидні речі, – ми чуємо у відповідь: «Отче, ваша справа – молитися. Тут я усе знаю краще за вас, проблем немає!»

А через три роки починається те, що ще однокурсники цієї пари передбачали, коли казали їм: «Ви ж такі різні! Навіщо вам це?» І хіба несподівано, раптово починаються проблеми? На п’ятому році шлюбу? Це очевидно із самого початку. Характер не змінюється, біле не може стати чорним, а чорне – білим. Так, невеликі зміни можливі, але нічого вражаючого ви не побачите.

І проте, усе повторюється знову і знову. Навіщо? Чому? Заради грошей? «Мама каже, що раз він працює в банку, це дуже добре. Знаєте, як зараз важлива стабільна робота?» Знаю. Але знаю, і які сварки бувають, як люди лаються, а потім не сплять ночами від сліз, як від хвилювання б’ється серце – так, що ключ неможливо вставити в дверну щілину, і повторюєш про себе: «Більше не можу, не хочу, краще все одно вже не буде». «Ні, у нього хороша робота!» – каже мати, і ти погоджуєшся.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)