«Що не так з цим світом?»

Якщо поставити питання «Що не так з цим світом?», то напевно можна отримати мегабайти і гігабайти відповідей – з цим світом, коротко кажучи, усе не так. Усе не так з усіма – з моїми домашніми, з моїм начальством і товаришами по службі, з продавцями і покупцями, із співвітчизниками та іноземцями, втім, при найближчому розгляді усе теж не так.

Чи можна щось з цим зробити? Схоже, що ні. По-перше, об’єм злодійства, підлості та ідіотизму такий, що жоден, навіть найвідважніший блогер не може з ним впоратися. Але це кількісна проблема. Є ще і якісна. Усі ці біди пов’язані з тим, над чим ні в кого з нас у принципі не може бути контролю, – з вільним вибором інших людей. Якщо моя проблема в інших людях, які нехтують своїм обов’язком, не роблять того, чого я від них справедливо чекаю, а роблять всякі дурниці і гидоти, які я б на їхньому місці вже точно не став би творити, то ця проблема нерозв’язна. Я нічого не можу зробити ні з вчинками, ні із словами, ні з переконаннями інших людей. У мене немає влади над чужою свободою. І не може бути. Тому усе, що тут можна робити – це вічно скаржитися із сарказмом і гіркою іронією. Що ж тут поробиш з ними з усіма! З цим світом нічого зробити не можна.

Чи усе таки можна? Я нічого не пам’ятаю з курсу фізики – але начебто, там йшлося про те, що для вирішення завдання дуже важливо правильно вибрати систему координат. Неправильно вибрана система відліку може зробити завдання нерозв’язним. І от Церква пропонує нам, спершу, змінити систему координат. Англійський письменник Гілберт Кійт Честертон якось отримав від газети «Лондон Таймс» це саме питання – «Що не так з цим світом?». Передбачалося, що він напише великий лист. Але його лист виявився дуже коротким: «Милостиві государі, я. Щиро ваш, Г. К. Честертон». Ця відповідь не є ні моралізаторством, ні вдаваним упокоренням – вона математично точна. Світові проблеми нерозв’язні саме через мене. Гадаєте, визнання цього факту (бо це – факт) кинуть нас у смуток і пасивність? О ні, якраз навпаки. Річ у тім, що, хоча в мене немає влади над рішеннями інших людей, у мене є влада над моїми рішеннями. Я не можу виправити «нас» – ні як народ, ні як Церкву, ні як людство. Усе, що мені доступно для безпосереднього виправлення – це особисто я. Це та частина всесвіту, яка перебуває під моїм контролем. Тут я можу – хоча це і нелегко – щось змінити.

Чи означає це пасивність стосовно зовнішнього світу? Якраз навпаки. Це – єдиний шлях у ньому щось змінити. Відомі слова Господні про скалку і колоду часто розуміють як «займайся своїми проблемами». Це не зовсім так. Ось що сказане в Євангелії – «І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм? Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мф. 7:3-5). Господь не каже, що скалкою в оці брата треба просто нехтувати – Він каже про те, що тільки вийнявши колоду, ми побачимо, як розв’язати цю проблему. Непорозуміння тут пов’язане з тим, що заклик «на себе обернися» у світському слововживанні є спосіб заткнути співрозмовника – «сиди тихо!». У євангельському контексті це означає щось зовсім інше – «приведи своє життя до ладу, щоб Бог міг діяти через тебе». Як сказано у Святому Письмі: «Отже, хто буде чистий від цього, той буде сосудом на честь, освяченим і благопотрібним Владиці, придатним на всяке добре діло» (2Тим. 2:21).

Насправді, єдине джерело зцілення для хвороб цього світу – Бог. І якщо людина несе в цьому світі зцілення, це означає, що вона дає Богові діяти через неї. А це дуже активна позиція – «що накажеш мені робити, Господи». Це готовність прийняти своє місце в задумі Божому, зрозуміти, що тобі доручено і за що ти несеш відповідальність. Визначитися з колом своїх обов’язків, і, благаючи про допомогу Божу, намагатися виконати їх якнайкраще. Як каже Писання, «Бо, як в одному тілі маємо багато членів, але не всі члени виконують однакові дії, так багато нас становимо одне тіло у Христі, а окремо один одному є члени. І як, за даною нам благодаттю, маємо різні дарування, то, якщо маєш пророцтво, пророкуй за мірою віри; якщо маєш служіння, перебувай у служінні; якщо учитель, – у навчанні; якщо утішитель, утішай; хто роздає, роздавай у простоті; начальник, начальствуй зі старанністю; хто милосердствує, милосердствуй зі щирістю». (Рим.12:4-8). Бог наділяє нас різними даруваннями (пам’ятаєте притчу про таланти?) і ми повинні служити цими талантами Церкві і суспільству в цілому. Чи може це служіння включати викриття неправди в Церкві або в суспільстві? Так, звичайно, може. Ми тому і видаляємо колоду, щоб розібратися із скалками. Але колоду потрібно все-таки видалити.

Головна проблема з цим світом – у тому, що я не виконую своїх обов’язків. На щастя, ця проблема вирішувана – повністю вона буде вирішена тільки на небесах, але вже тут, на землі, можна досягнути помітного прогресу.

Автор: Сергій Худієв