«Коли ж ти вийдеш заміж і народиш?» Як на це не дратуватися

У житті треба казати правду. Головне, щоб при цьому з серця не зникала любов.

Я дуже часто кажу людям «ні». Наприклад, коли до мене підходять з проханням про сповідь, а в мене от-от почнеться виступ. В цьому випадку я ніяк не можу сказати «так», тому що просто не зумію приділити людям достатньо уваги. Спочатку виступ, потім прийняти сповідь у півсотні людей – як встигнути і те, і друге? Доводиться відмовляти. Але хіба відмова не означатиме, що я не люблю цю людину? Ні.

Що входить у мої обов’язки в цьому житті? Приносити користь. Цю користь мені треба узяти, подібно до бджоли, що збирає пилок, і дбайливо віднести на переробку у «вулик» – тихе, спокійне місце, де я без перешкод можу обдумати свій виступ, щоб потім порадувати слухачів. Неможливо розірватися на мільйон частин, щоб усі були задоволені.

Відповідальність за власне життя – це, окрім іншого, означає ще і робити добре те, чим благословив тебе Бог. Не губи себе, свою душевну рівновагу, і нехай молитва дарує тобі мир і спокій, де б ти не перебував.

Наша реальність залежить від нас

Скільки часу ви молитеся впродовж дня? І що відчуваєте в ці миті? Думаю, мало хто з вас відповість, що під час молитви він не пам’ятає, ні де знаходиться, ні який зараз день і година А цьому треба навчитися – такій молитві, щоб відчувати Одного лише Господа і бути немов у раю. І коли почнеш молитися так за своє дитя, благодать Божа покриє його всюди.

Як нещодавно розповідала мені одна жінка, в якої усі троє синів вчаться за кордоном: «Один – в Америці, двоє – в Англії. І я ніяк не втручаюся в їх життя – тільки молюся. Це – моя турбота про них, мій обов’язок. Бог мене чує, я звертаюся до Нього і віддаю усе, що в моїх силах, – свою молитву. Раніше я хвилювалася, постійно їм телефонувала дізнатися, як справи – але ним це швидко набридло. «Мамо, ну годі! Заспокойся – для нас це буде найкраще»!»

Дійсно, якщо займатися, у першу чергу, собою, – люди відчуватимуть вашу любов. Саме любов, а не байдужість.

Наша реальність залежить не лише від Бога, Який попускає нам ті чи інші обставини. Вона залежить також і від нашої реакції на ці обставини. Якщо ми хочемо дратуватися – ми дратуємося. А не хочемо – не дратуємося. Виходячи з дому, кажи собі: «Сьогодні я перебуваю в Богу».

Вас чекає безліч спокус – на роботі, від знайомих і т. ін. Хтось неодмінно скаже щось неприємне, діятиме на нерви: «Коли ж ти, нарешті, вийдеш заміж?» Чи: «Чому у твоєї дочки досі немає дітей? Вона вже два роки заміжня!» Чи: «Якийсь ти напружений. Цукерочку хочеш?» На це не реагуватимемо.

Бог не хоче, щоб я засуджував

Ми живемо у своєму світі і тому зайняті виключно своїм духовним життям. Отже навіть якщо нас хтось намагається зачепити, образити, вколоти із заздрості – нам не буде до цього жодної справи. Наш настрій залежить виключно від нас.

Про це любив говорити старець Паїсій. Якщо йому хтось скаржився: «Отче, я так хвилююся!..» – він відповідав: «Хвилюєшся, бо не вмієш доки сприймати це по-іншому». Поглянь на обставини під іншим кутом! Завжди можна знайти спосіб, щоб пережити найгірше з добросердям і без відчаю.

Одного разу старець Паїсій їхав автобусом у Салоніки. Водій включив гучну музику – це була якась естрада, явно не відповідна для вух ченця. Але старець не звертав на музику жодної уваги. Він спокійно сидів на своєму місці, нікого не засуджуючи і не обурюючись.

Нарешті, один з пасажирів, помітивши його, звернувся до водія: «Послухайте, тут отець! Ця музика не годиться, поставте щось інше!» Але старець Паїсій сказав: «Не хвилюйтеся, будь ласка. Я живу у своєму світі – облиште музику!» – «Але, отче, хіба вам вона не заважає?» – запитали його.

«Ні, діти мої, бо я знаю, чого Бог від мене хоче, а чого – ні. Ось засудження Він точно не хоче».

Ми, християни, дуже любимо засуджувати. Я втомився вже вислуховувати на сповіді постійні скарги і звинувачення. А старець Паїсій, коли його запитували, що він відчував тоді в автобусі, відповідав: «Я думав: якщо, наприклад, ми зараз вріжемося в когось, або перекинемося, наприклад, – хіба краще буде? Лікарі, швидка, пожежники. Слава Богу – їдемо спокійно, люди радіють, як уміють, їм ця музика подобається – ну і добре! Я творив про себе Ісусову молитву, і мені здавалося, що музика по радіо вторить моїм словам».

Уявляєте? Я прочитав це дуже давно і досі пам’ятаю. Тобто ось ці пісні – «Люблю тебе, любов моя, жити без тебе не можу», стандартний набір слів у подібній музиці – абсолютно не обурювали його душу, бо вона була далеко, у своєму світі. І ми так можемо жити – тому що завжди знайдеться щось, що нам не сподобається.

Як навчитися спокою

Моя найбільша проблема – я сам. Ніхто переді мною не винен. Ні мати, ні батько – ніхто! Щоб стати щасливим, треба перестати звинувачувати інших у своїх проблемах. При цьому – увага! – я зовсім не маю на увазі самобичування. Ні, мова тільки про щастя. Ми самі можемо зробити щасливим своє життя.

Важливо, як ми самі дивимося на життя – на свою сім’ю, дітей, взагалі на усе. Наприклад, дружина молиться: «Господи, зроби так, щоб мій чоловік став добріший, щоб у нього був ангельський характер! Адже я хороша!» Молиться, молиться, а чоловік приходить з роботи і каже: «Що це ти приготувала? Взагалі не смачно. Хочу картоплі!» І починається скандал, а дружина про себе: «Господи, допоможи мені заспокоїтися!»

Чоловік дратує, а Бог каже у відповідь: «Щоб ти навчилася спокою, твій чоловік повинен трохи подіяти тобі на нерви».

І дійсно, як засвоїти урок терпіння, якщо нікого терпіти? Як навчитися прощати, якщо ніхто не кривдить? Кого тоді прощати? Стіни, стелю? Неодмінно треба, щоб хтось нам щось зробив. Це означає, що Бог дуже серйозно до нас ставиться. «Ти ж сам просив Мене допомогти тобі стати святим!» – каже Він. І попускає стражданню увійти до нашого життя.

«За що мені це?» – не розумієш ти. А Господь у відповідь: «Але хіба ти не хочеш стати святим? Як інакше це влаштувати?» Тільки через скорботу, через дітей, хвороби, невдачі – тільки так.

І відповідати за своє життя – значить, ставлячи Богові питання, правильно розуміти Його відповідь, а не вигадувати, ніби Він тебе не любить. Він любить нас дуже сильно. Це єдине, що ми ніяк не можемо зрозуміти – і ви, і я, усі ми. Якщо ми зрозуміємо, як любить нас Бог, нам буде абсолютно байдуже, що про нас думають, кажуть, як до нас ставляться – люблять чи ні.

Звичайно, мені б хотілося, щоб мене любили, але якщо ні – нічого страшного, мене це абсолютно не турбує. Ось якого стану треба нам досягти – бажати любові ближнього, але не засмучуватися, якщо її немає. Тому що Джерело усього – Бог, і Він наповнює щастям наше серце, найвищим щастям, яке тільки можливе для людини. Мені не подобається слово «повинен», але тут я його використовую, бо я повинен сказати вам, що ми повинні бути щасливими. Не можна проводити життя в смутку, депресії, нитті і невдачах. Навчися відповідати за власне життя – і усе зміниться.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)