Досвід, корисний усім

Дорогі отці, не судіть суворо діточок, вони не відають, що творять, бо не усвідомили поки що усю повноту відповідальності за гріхи, які коять. Підхід до дітей має бути в нас більш велелюбний, ніж паперовий і буквений. Більш духовним має бути підхід до дітей. І ще раз скажу, що Таїнство сповіді ніхто оцінити не може. Ніхто: ні психолог, ні психіатр, ні надрозумний протоієрей, ні старець. Сповідь звершилася – усе. Як вона звершилася, добре або погано, ми не маємо права судити. Щойно ми починаємо обговорювати, у кого добре, а в кого погано відбулася сповідь, ми тим самим робимо докір Богові в тому, що священик дозволив причащатися тому, хто не виправляється. Сповідь – це Таїнство і тому обговоренню не підлягає.

Діти, особливо маленькі, дуже добре розуміють, коли з ними поводяться з почуттям переваги і всезнайства. Слухаючи старших, вони, звичайно, можуть відкрити широко очі, рот, але якщо священик поводиться з ними звисока, то надалі душа дитини не відкривається такому священикові. Іноді дитина не може розповісти і пояснити усе відразу, а отець думає: «Ну, що там, це ж дитина, зараз навчу її, як жити, як дихати, і усе буде нормально». Ні, не буде. Навіть багато дорослих людей поводяться обережно на сповіді і не відкривають відразу суто інтимні речі незнайомому священикові.

Але тоді як належить ставитися до маленького чада? Ставитися до грішника, що кається, вимовляємо ми ці слова або ні, потрібно з повагою. І краще відразу налаштуватися на те, що пояснювати прості речі дитині доведеться не один раз. Навіть, здавалося б, для неї найважливіше вона не може зрозуміти відразу, тому треба коротко, без роздратування і ліні розповідати про одне і те ж з декількох точок зору. Якщо замість пояснень ми відмахуватимемося від дитини, як від настирної мухи, і на її питання відповідати: «Я тобі усе вже розповів, я тобі вже все сто разів пояснив», то вона закриє від нас свою душу і свої думки, і тоді нам буде важко допомогти людині, яка нас боїться і не любить.

Передусім, для священика необхідно, як Господь відкриє, вичленувати на сповіді той гріх, який найбільше мучить чадо і з яким потрібно починати боротися в першу чергу. Підказує більше серце самої людини за молитвами духівника. Священикові належить добре зважити силу волі цієї дитини, молитовно попросивши в Господа, щоб підказав, наскільки можна дитині допомогти. І потихеньку сповідь, покаяння дитини, ваші молитви і любов Господня змінюватимуть її стан, а понад усе змінює душевний стан дитини Літургія. Молитва на Літургії здатна абсолютно змінити людину. Але не потрібно просити: «Допоможи, Господи, моєму дурневі та ідіотові», – потрібно молитися з любов’ю.

Ще, я думаю, духівник може відмовитися від дитини. Таке буває, якщо священик не знаходить контакту з чадом. Дитина не слухає священика, не розуміє його. Це не означає, що дитина – погана. Це означає, що священикові потрібно розібратися в собі. І такий священик повинен собі зізнатися, що він не може вести цю дитину. А батькам потрібно пошукати іншого священика – досвідченішого. Священикові ж потрібно, наступивши на свою гординю, зізнатися, що він не може цьому чаду допомогти.

Дорогі батьки! За ваше чадо ні духівник, ні навіть сам Патріарх не несуть такої відповідальності, яку несете за неї Ви. І, якщо вона перебуває в тому віці, в якому діти ще слухають своїх батьків, ви зобов’язані самі вирішувати, допомагає духівник вашому чаду чи ні. Якщо ви бачите, що духівник не допомагає дитині, ви повинні зробити так, щоб дитина до нього не ходила. Батьки, особливо батько, несуть усю повноту відповідальності за духовне життя дітей.

Дуже добре, коли між духівником і батьками дитини є взаєморозуміння і любов, але священик повинен знати, що він не хазяїн у сім’ї і тому не може змусити сім’ю виконувати свою волю. Священик може тільки порадити, але приймає рішення батько. Мати повинна усім своїм життям і своєю поведінкою показувати дитині, що вона перебуває в послуху в чоловіка. Якщо в сім’ї дружина не показує послуху чоловікові, то і дитина зростає неслухняною. У кожного з нас серед знайомих є так звані «православні матушки», які не слухаються чоловіків, учать жити усіх підряд, а потім дивуються: «Чому ж у нас діти такі неслухняні?». Та тому, що не виконана головна заповідь, яку дав дружині Господь і яка вище посту і молитви, – бути в послуху в чоловіка. Від нашого упокорювання і послуху залежить майбутнє наших дітей. Навіть якщо чоловіка дратують ікони, потрібно їх прибрати і молитися непомітно, а не воювати з ним. Правий він або не правий, нехай судить Господь, а не дружина. Іоанн Златоуст казав, якщо в нас погана дружина або поганий чоловік, це не що інше, як покарання за гріхи нашої юності (з цієї ж причини не варто при сторонніх засуджувати своїх чоловіків і дружин). Особистим прикладом покажіть дитині, що таке послух. Сучасне суспільство не знає, що це таке. Тільки досвідчено дізнавшись, що є ієрархія сімейних стосунків, дитина зможе зрозуміти, що таке гармонія, і навчиться жити в сім’ї. Амінь.