Перед першою сповіддю

Перед першою сповіддю свого чада батькам потрібно добре помолитися і довірчо поговорити з дитиною. Можна розповісти їй про те, що таке Таїнство сповіді, що таке покаяння в Церкві, про те, як Бог любить людину і милосердствує до неї. Не потрібно говорити дитині про її гріхи і про те, як Бог карає людей за гріхи. Не можна представляти Його дитині як Карателя і Страшного Суддю. «Господь – наш люблячий Батько» – так має думати дитина про Бога. І, звичайно ж, їй потрібно розповісти про роль священика. Дитина повинна знати, що існує духівництво, що існує послух, що існує Таїнство священства. Тільки усе це потрібно розповісти так, щоб чаду було зрозуміло.

Батькові з матір’ю потрібно заздалегідь добре подумати про те, куди піде дитина сповідуватися вперше і хто її сповідуватиме. Найперша сповідь не має бути випадковою. У великих храмах, де немає парафії, що склалася, де величезний потік людей, священикові, який знемагає від безлічі духовних проблем людей, часто психічно нездорових, буде важко приділити увагу випадковій дитині. «Ну, які в неї можуть бути проблеми?!» – подумає священик і пропустить її повз себе, залишивши непоміченою. А це – трагедія для маленького сповідника.

До першої сповіді дитину треба готувати і постаратися зробити усе можливе, щоб вона стала поштовхом до народження чогось нового в її душі. Це головне завдання батьківського виховання. Навіть на багатолюдній парафії можна попросити священика знайти спеціальний час для першої дитячої сповіді, попросити його хоч би трохи дізнатися дитину, яка до нього прийде, щоб вона відчула на собі ласкавий погляд, теплу руку, добру посмішку священика, щоб у того вистачило сил сказати цій дитині слово розради, підбадьорення. Це дуже важливо.

Якщо сім’я церковна і батько з матір’ю мають духівника, до якого звертаються, а духівник знає проблеми цієї сім’ї, то жодних труднощів з вибором священика не виникне. Священик сам знайде можливість поговорити з дитиною, бо добре розуміє, наскільки важлива перша сповідь у житті маленького християнина. Як пташеня дізнається в гнізді свою матір, так дитина дізнається у священикові під час першої сповіді духовну спорідненість і більше не розлучається з ним ніколи. Перша сповідь відображає в дитячій душі образ духівництва, наставництва, і тому враження від неї буває таким благодатним і сильним.

Як часто водити дитину на сповідь?

Відповідаючи на це питання, дуже важко дати якусь певну пораду. Багато що залежить від тієї духовної традиції, в якій живе сім’я. Звичайно, усе, що складає хоч якусь регулярність у духовній роботі, – дуже добре. Усе, що є потребою для сім’ї в цілому, з часом стане і особистою потребою дитини. Коли вона підросте, то, можливо, навіть не замислюватиметься про те, треба або не треба їй часто сповідуватися. Просто так робили в її сім’ї, тому так чинитиме і вона сама. Сімейні традиції – як повітря, яким ми дихаємо щодня, і не обговорюємо, наскільки це доцільно.

«Дитину потрібно сповідувати раз на тиждень», – можливо, хотіли б почути від священика дорослі, але безглуздо вимагати від свого чада те, чого не робиш сам. «Ми працюємо, у нас немає часу, багато турбот, а ось вона нехай робить усе, що треба для спасіння», – міркують дорослі. Але це неправильно. Звичайно, є Божа милість. Навіть діти невіруючих батьків ходять у храм, але це, швидше, виключення, яке тільки підтверджує правило: «Вимагати від дитини більше, ніж робиш сам, не можна».