Знайома картина

Іоанн Хреститель викриває царя Ірода, Джованні Фатторі

«І ось є останні, що будуть першими, і є перші, що будуть останніми» (Лк. 13:30), – цей біблійний принцип чудово проявився на прикладі Іоанна Предтечі та царя Ірода.

«Сам же Іоан мав одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх, а їжею його були акриди та мед дикий» (Мф. 3:4), – зважаючи на цей опис, пророк Божий Іоанн був аскетом у повному розумінні цього слова. Цар же Ірод, як і всі східні правителі, купався в розкошах і ні в чому собі не відмовляв, зокрема, у страті Божого пророка. Хоча, як свідчить Біблія: «Охороняв його; багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його» (Мк. 6:20).

І хтозна чим би закінчилося спілкування аскета і царя, якби не той злощасний бенкет… Чи вся причина криється в підступах Іродіади? Бо саме через них пророк і опинився в темниці, а згодом через цю підступну жінку втратив життя. Чи винний був сам пророк, що викривав царя в його блудному зв’язку з жінкою брата свого? Чи був винним закон Мойсеїв, що забороняв таке блудне співжиття? Чи все таки був винний Бог, Який називає блуд – блудом і не вдає, що не помічає людських вад і гріхів?

Певно, цілком знайома картина, коли людина починає шукати винних у своїх гріхах когось іншого, окрім себе. На кшталт Адама в Едемському саду: «Жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв» (Бут. 3:12). Тобто винна жінка, (змій – зі слів жінки), і Бог… Який усе створив. Зокрема нас з вами, які за це Його часто і звинувачують. Чи все таки винні ми, а не Бог? Згідно Біблії  провина лежить виключно на нас: «У спокусі ніхто не кажи: “Бог мене спокушає”; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого, але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю; похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть» (Як. 1:13-15).

У випадку царя Ірода цей біблійний принцип проявився доволі яскраво, якщо можна так висловитися – еталонно: спочатку він зажадав жінку брата свого, спокусився нею; далі його похіть набула форму блудного, гріховного співжиття з цією жінкою, що в підсумку призвело до фізичної смерті Божого пророка і, більш за все, до духовної смерті Ірода. Отже, якщо вірити Біблії, основна доля провини за смерть Іоанна Хрестителя лежить саме на царі Іродові. Царі, який, між іншим, «із задоволенням слухав» пророка та багато що доброго робив за його порадами. Проте це не завадило царю віддати наказ стратити людину, чиї поради він слухав і чиєю думкою дорожив.

«Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1Кор. 10:11), – виходячи з цього, який урок ми можемо здобути з цього біблійного прикладу? Що не треба зневажати Божим словом, не треба нехтувати Божі заповіді, більшість яких, між іншим, добре відома нам. І найголовніше, не треба відкидати Божий заклик до покаяння (див. Мф. 4:17), власне завдяки якому ми переходимо з розряду слухачів Божого слова до розряду його виконавців (див. Як. 1:22). Без покаяння рано чи пізно кожен з нас може опинитися на місці царя Ірода і скоїти смертельний гріх піддавшись миттєвій спокусі.

Нехай же подібне не станеться з жодним із нас: «Отже, глядіть, робіть обережно, не як нерозумні, а як мудрі, цінуючи час, бо дні лукаві» (Еф. 5:15,16)

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: Усікновення глави Іоанна Предтечі