Радісний шлях покаяння

Якось я бачив ролик, що показує, як сильно може змінитися зовнішність людини, те, як її бачить оточення – і як вона сама бачить себе. Брудного, зарослого бродягу в лахмітті відмили, постригли, поголили і переодягнули в чистий і пристойний одяг – і він став виглядати зовсім по-іншому, навіть вираз його обличчя став зовсім іншим. Він більше не виглядав, як бродяга, не почував себе бродягою – і загалом більше не був бродягою. Він залишив колишнє життя – як це робить новонавернений християнин. Але навернення до Христа – це не переодягання; це дуже глибока зміна в усьому.

Ми набуваємо не лише нові переконання, але і нове життя. Слово Боже порівнює це з новим народженням – або, навіть, новим творінням. Згадаємо слова апостола Петра: “Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів; і приймете дар Святого Духа” (Діян. 2:38). Хрещення означає не лише прощення гріхів, але і дар Святого Духа – сам Бог входить у наше життя, щоб м’яко, терпляче, і, у той же час, могутньо, змінювати його зсередини.

Як ми вже говорили, наша біда не лише в тому, що ми винні, але і в тому, що ми зіпсовані – і влаштуємо пекло в будь-якому раю, куди нас пустять. І от Святий Дух працює над нашим преображенням і зціленням, щоб зробити нас з пекельних – райськими істотами.

Справжнє навернення завжди проявляється в зміні життя. Апостол Павло пише в посланні до Коринтян: “Невже не знаєте, що неправедники Царства Божого не успадкують? Не обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні малакії, ні мужоложці, ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки – Царства Божого не успадкують. І такими були деякі з вас; але обмилися, але освятилися, але виправдалися іменем Господа нашого Ісуса Христа і Духом Бога нашого” (1Кор.6:9-11).

Апостол пише про людей, які вели явно аморальний, а то і злочинний спосіб життя, зневажаючи заповіді Божі. Він попереджає, що таке життя веде до погибелі. Але після цих суворих слів він пише про те, що саме такими були і деякі з коринфських християн – але тепер вони “обмилися, освятилися, і виправдалися”, очевидно, залишивши минулі неподобства в минулому. Ці люди покаялися; змінили шлях, порвали з колишніми гріхами, виставили їх за двері, спустили зі сходів, вигнали і веліли не повертатися.

З одного боку, покаяння – це подія. Одного разу в житті ми приймаємо рішення довіритися і підкоритися Господові, перейти під Його владу, встати на шлях спасіння. Ми визнаємо перед Ним, що ми були неправі, коли намагалися самі розпоряджатися своїм життям, просимо вибачення – і приймаємо його через Таїнство Сповіді.

Але покаяння – це також і процес. Ми пливемо бурхливим і небезпечним морем, нас постійно зносить, ми весь час повинні повертатися на правильний курс. Коли ми грішимо, ми повинні визнавати це, просити і приймати прощення.

У звичайній мові слово “покаяння” часто асоціюється з відчуттям провини і приниження; у Священному Писанні воно пов’язане, рівно навпаки, з позбавленням від провини. Наприклад, у 31 псалмі вірний говорить про те, як його обтяжував гріх, який він не сповідував: “Коли я замовк, постарілися кості мої від благання мого увесь день. Бо день і ніч тяжіла наді мною рука Твоя, і свіжість лиця мого зникла, як у літню посуху” (Пс. 31:3,4).

Але коли він сповідав, він набув спокою і радості: «Беззаконня мої я пізнав і гріха мого не утаїв. Я сказав: визнаю я перед Господом беззаконня мої, і Ти простив провини серця мого. Тому помолиться Тобі кожен праведник у слушний час, навіть велика повінь не досягне його. Ти Пристановище моє у скорботі, що огорнула мене; Радосте моя, визволи мене від тих, що оточили мене. “Врозумлю тебе й наставлю тебе на путь, що нею ходитимеш; пильнуватиме тебе око Моє» (Пс.31:5-8).

Слово Боже багато і наполегливо переконує нас, що всякий, хто звернеться до Господа з покаянням і вірою, буде прощений і прийнятий – незалежно від того, як довго або як тяжко він грішив.

Як каже Бог через Пророка: “Згладжу беззаконня твої, як туман, і гріхи твої, як хмару; звернися до Мене, бо Я відкупив тебе” (Іс. 44:22).

Бог прощає радісно, охоче, і назавжди: “Бо це для Мене, як води Ноя: як Я поклявся, що води Ноя не прийдуть більше на землю, так поклявся не гніватися на тебе і не дорікати тобі. Гори зрушаться і пагорби захитаються, – а милість Моя не відступить від тебе, і завіт миру Мого не похитнеться, – говорить Господь, Який милує тебе” (Іс. 54:9,10).

Автор: Сергій Худієв