Дім іконами заповнив, але при першій проблемі тонеш у склянці води

Деякі лікарі стверджують, що сміх подовжує життя. У людини, яка вміє не лише плакати, але і сміятися, радіти життю, а не тільки засмучуватися про свої гріхи, є багато шансів зберегти хороше здоров’я. Але, зрозуміло, коли ти постійно впадаєш у меланхолію, думаєш про неприємні, негативні речі і передаєш такий настрій іншим людям, розмови про добре здоров’я бути не може.

Коли маленька дитина прокидається уранці, перше, що вона робить, – вона посміхається. Особливо це стосується зовсім маленьких. Якщо така крихітка спала добре, то перше, що вона зробить, відкривши очки, – засміється. Маленькі діти дивляться на життя з радістю і оптимізмом.

Що ми робимо, коли бачимо якогось свого друга в печалі і смутку? Ми кажемо йому:

– Підемо погуляємо, вип’ємо чогось, подивимося захід, сходимо до моря! Розслабимося!

А друг на це відповідає:

– У мене немає настрою!

Але ми продовжуємо наполягати, і врешті-решт він йде з нами.

Так і ти роби – примушуй себе, нехай навіть над силу.

Мені теж іноді зовсім не хочеться нікуди виходити. Неначе щось накочує, і немає бажання ні вставати з ліжка, ні їхати кудись, думаєш: «Все одно місця для парковки не знайдеться» і т. п. Починаєш думати про неприємні речі і тонеш у цих думках.

У такому стані залишатися не можна. Дай надію своїй душі! А якщо вона не бачить надії, то підбадьор її тілесним зусиллям. Зроби навпаки – рух від тіла до душі.

Душа і тіло взаємозв’язані. Ми не дуже замислюємося над цим – адже ми ніколи так не робимо, не намагаємося вплинути на свій стан «з обох боків».

Одна людина від сильного хвилювання нічого не їсть, а друга навпаки – починає набивати шлунок. Лікарі часто кажуть, що причина обжерливості – в емоціях. Тобто, наприклад, людині бракує любові, а вона біжить до холодильника, хоча сумує не за тим, що в холодильнику, а за теплом, любов’ю, обіймами, поцілунками, ніжністю, ласкавим словом. Їй хочеться почути, що вона улюблена, що її цінують. Без цього вона відчуває порожнечу в душі і хоче її наповнити, але не знає, як це зробити, і наповнює шлунок.

Ось чому ми і бігаємо до холодильника. Хочеться насичення. Але потім додаються зайві кілограми, і це починає нас сильно турбувати. А від занепокоєння ми їмо ще більше – і виходить замкнуте коло.

У чому ж причина? У душевних проблемах. Що відбувається в людській душі? Людині бракує любові, їй здається, що її не цінують. Здається, що поставлених цілей не досягти, і ми починаємо задаватися питаннями: «Для чого я живу? Що я роблю тут, у цьому світі? Кому я потрібен?»

«Удостой нас, Господи». Цими словами ми просимо Бога, щоб Він дав нам відчути, що ми гідні. Ми просимо в Нього підтвердження Його любові, ми хочемо відчути її. Як мовиться в Псалтирі: «Господь пасе мене, і нічого мені не бракуватиме» (Пс. 22:1). Коли ми з Богом, то нічого не потребуємо. Нам не треба лопатися від переїдання, щоб «наситити» свою душу, бо ми насичуємося любов’ю, благодаттю, милістю Божою, ніжністю – усім тим, що дають нам наші рідні і друзі. І після цього усе приходить у рівновагу.

Людина – загадкова істота. У ній усе взаємопов’язане. Тому, що б не сталося, – молися. Адже молитва сприяє проникненню Світла в душу.

Ми немов простягаємо руки до Бога і кажемо: «Господи, просвіти нас!» Ми неначе розкриваємо Йому обійми і просимо Його прояснити нас, щоб це Світло увійшло до наших сердець. І тоді ми вже по-іншому дивитимемося на життя. А наш погляд на життя впливає на дуже багато що.

Питання в тому, хто «налаштовує» нам цей погляд. Віруюча людина дивиться на життя разом з Богом.

Господь не змінив наш світ з видимого, зовнішнього боку. Землетруси, повені та інші лиха як і раніше відбуваються. І смерть як і раніше є. Тобто, Бог продовжує попускати усе це. Так, Він переміг смерть, але труднощі з’являються знову і знову. Що ж змінив Бог? Він дав нам інший зір, дав нам віру – віру, яка перемогла світ. Наша віра перемагає життєві труднощі і допомагає нам триматися на плаву, не потонути. Цю віру нам дав Христос.

Усі страждають. Але коли людина перебуває з Богом, то вона вміє страждати «правильно». Страждання може стати творчим, конструктивним. Воно спалює тебе, але при цьому ти пахнеш. Так горить ладан, від якого розноситься не запах гару, а пахощі. З Христом, живучи Його життям, ми вчимося такому стражданню. Ми починаємо пахнути, стаємо прекрасними і мудрими, у нас відкривається духовний зір.

Ми випробувані життям. У нас є досвід. Цей досвід отримується завдяки спокусам і випробуванням. Ми стаємо зрілими і мудрими і вже по-іншому дивимося на багато речей, вже розуміємо біль інших людей, бо самі відчули такий біль. Ми пройшли випробування, ми плакали – але усе це має сенс тільки в тому випадку, якщо ми впустили у своє життя Христа. Якщо ж цього не сталося, то спокуса руйнує нас, життя нас знищує, паралізує.

Я не знаю тут універсальних способів. Кожен знаходить свій шлях. І кожна людина, яка, приміром, бореться із смертю, викликає величезну повагу. Вона бореться за життя – і при цьому не поміщає себе у вакуум, не божеволіє і не намагається накласти на себе руки. Навіть якщо її шлях відрізняється від мого, я шаную її за одне те, що вона бореться і при цьому не каже пишномовних слів про свою боротьбу як про єдино гідний і правильний шлях.

А якщо ми здобували таку віру, то будемо світлом світу, як казав Сам Господь: «Ви – світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить всім у домі. Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф 5:14-16).

Не треба нічого казати. Люди побачать твій світильник. Якщо він у тебе є – значить, світитиме. Ти не зможеш його приховати.

Це буде найбільш неспростовним доказом: твій душевний мир, твоя віра, яка зміцнює тебе. Якщо ти довірятимеш Богові, то зрозумієш, що насправді усе відбувається для досягнення святої, досконалої, благої мети – твого спасіння. І те, що Бог попускає, – краще для тебе. І тоді ти приймеш усе це. А якщо в твоїх силах спробувати щось змінити, то ти робитимеш це спокійно, без паніки, з Христом.

Це – досвідчене християнство, яке зводиться на внутрішньому досвіді спілкування з Богом. Це не показна релігійність, коли ми виходимо з плакатами і голосно заявляємо, що віруємо в те і те. При цьому, коли до нас приходять нові люди, то вони часто бачать щось абсолютно протилежне: безлад, страх, невпевненість, фобії. І кажуть:

– Невже це ті, хто стверджує, що вірує в Єдиного Бога Отця Вседержителя, Творця неба і землі, видимого усього і невидимого? Ви дійсно вірите в це? Ви вірите, що Бог – ваш Отець?

– Так.

– Тоді чому ви так чините?

– Як чинимо?

– Як чините? Та ви бліді від страху! Ви так боїтеся майбутнього, що думаєте тільки про погане, забуваючи про хороше! Ви міркуєте про історичні події і усе життя так, немов Бога немає! Найбільше ви любите говорити про кінець світу, про прийдешні події і пророцтва.

При цьому якщо хтось загляне до нас у душу, то не побачить там молитви і спокою, не почує слів: «Авва (тобто Отче) Отче! Боже мій! Отче, я повністю довіряюся Тобі і не йду з твоїх обіймів!» А замість цього ми думаємо про те, що не має сьогодні до нас ніякого стосунку.

Пам’ятаєте, як апостол Петро запитав Христа про апостола Іоанна? «Господи, а він що?» (Ін. 21:21) Петра цікавило майбутнє Іоанна, його подальший життєвий шлях. А Господь відповів: «Якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною» (Ін. 21:22). Чому тебе це цікавить? Невже ти не віриш Мені? Якщо віриш, то дай Мені руку, щоб Я почув, як б’ється твій пульс.

Господь слухає твій пульс і каже: «Як сильно б’ється серце! Його стук чутний на іншому кінці вулиці! Чому? Хіба ти не віриш у Бога? Чому ти так боїшся, що не можеш заснути? Твоя віра не може дати тобі навіть спокійного сну? Ти хвилюєшся, що твоєї дитини досі немає удома? Що ж тоді означає віра в Бога? Дивися: ти заповнив свій дім іконами, кадиш усі кути, але при першій же проблемі тонеш у склянці води».

Що ж це за віра? Церковні служби, ладан, просфори – усе це є, але де ж діла? Тут можна заперечити: але хіба усе це не означає, що я – віруюча людина? Ні, не означає. Віра – це інше.

Наприклад, у твоєї дитини якісь проблеми, але ти не божеволієш від хвилювання, а спокійно молишся. Молитва – це заспокоєння, бо ми бачимо перед собою Бога.

Святий Іоанн Ліствичник каже: коли ми торкаємося до чогось, цей предмет передає нам або своє тепло, або холод. Доторкаємося ми до чогось холодного – і нам стає холодно. До теплого – нам тепло. Отже, коли людина молиться з вірою і з усіма своїми проблемами доторкається до Христа, то Господь передає їй те, що має Сам, а саме – нескінченний спокій, упевненість, віру, тишу, мир у серці. Все те, що Він мав у Своєму земному житті.

Пригадуєте, як Він спав під час бурі? Ось що означає віра: спати під час бурі. І це не бездушність, це почуття – почуття справжньої, дієвої віри.

Так, усе це – слова. Ви і так це знаєте. Але настане час, коли саме життя дасть нам завдання утілити ці слова в справу. Тому що Бог каже нам: «Сьогодні ви дізналися дещо нове. Для того, щоб вивчити, засвоїти і запам’ятати цей урок, потрібні вправи». Це викликає біль, і ми помилятимемося, але ж коли вирішуєш якусь задачу, вона відразу не виходить, бувають і помилки. А учитель каже – спробуй ще раз! І ти пробуєш, вирішуєш і дізнаєшся нове.

Авва Дорофій каже, що коли наше життєве море починає бушувати, то, вірячи в Бога, довіряючи Йому, ми не опираємося хвилям, а уміло пірнаємо в них. Хвиля проходить над нами, а ми, ввіряючи своє життя Богові, продовжуємо спокійно плисти і не тонемо, бо знаємо секрет. Цей секрет – не в наших здібностях, хитрості, раціоналізмі і грошах, і вже тим більше – не в напрузі, стресі і опорі.

Секрет у тому, щоб «упіймати хвилю» Божественної любові, турботи, промислу. У тому, щоб довіритися і сказати: «Господи, моя доля – у Твоїх руках. Я ввіряю Тобі усі свої проблеми, усе, що мене хвилює, і спокійно лягаю спати, бо Ти, Господи, потурбуєшся про мою безпеку. Ти – мій захист, мій притулок, і я не боюся. З Тобою в мене усе вийде». Ось що таке віра.

Робіть так, якщо хочете бути здоровими, якщо хочете, щоб ваші проблеми швидше вирішувалися. Тому що, прийшовши до лікаря, ми часто чуємо: «Ви багато нервуєте». Невже так часто відбувається щось настільки серйозне, що підвищується тиск і цукор? І мучить безсоння, мучать різні думки? Половина хвороб починається з душевних проблем, і, якщо ми подивимося на ці проблеми уважніше, то побачимо, що усі вони є наслідком величезної невпевненості, самотності і страху. А віра в Бога перемагає усе це.

Молитимемося, щоб у всіх нас була така віра, щоб Господь дарував нам цю віру. Подумаємо над цим. Зробимо усе, що в наших силах. Молитимемося, щоб Господь дав нам сили і благодать; щоб, побачивши наш благий намір, допоміг нам. І тоді ми почнемо радіти – не лише в цьому житті, але і в майбутньому, де віра вже не досягатиметься через зусилля і працю, а де ми просто житимемо, любитимемо, насолоджуватимемося, бачитимемо Бога і торкатимемося до Нього – Такого, яким Він є!

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)