Про схвалення гріха

Апостол ставить в особливо тяжкий докір язичникам, що вони «не тільки самі таке роблять, але й тим, що роблять, сприяють» (Рим. 1:32). На перший погляд це здається дивним – ну, схвалити погану справу це ж не означає її скоїти, це означає просто ляпнути чергову дурість в інтернеті. Але апостол звертає увагу на дуже важливу річ. Схвалювати гріх тяжча справа, ніж його коїти. Людина може скоювати гріх під тиском зовнішніх і внутрішніх обставин – це все одно гріх, але гріх під тиском. Різні в людей бувають прикрі розлади – знав чоловіка, що бігав по повіях і не міг перестати, хоча йому це було в сором, а не в радість. Хвора пристрасть – це реально важка річ, людина не вирішує кожного разу, наприклад, «випити мені сьогодні чи ні?», вона відчуває тяжку тягу, яка примушує її принижено випрошувати в перехожих. При тому, що і пияцтво, і розпуста – тяжкі гріхи, людина може впадати в них тому, що вона слабка перед лицем хворобливої тяги, що вийшла з-під всякого контролю. Вона може сама не схвалювати свої гріхи, і обтяжуватися ними – і бути не в змозі їх залишити.

Зовсім інша справа – схвалювати гріх. Казати бідному розпусникові (і бідним повіям, яких він купує), що, врешті-решт, економіка вільного суспільства тримається на вільному обігу товарів і послуг, а дорослі люди можуть розпоряджатися власними тілами і своїми грошима як вважають за потрібне. Чи казати бідному п’яниці, що всі великі люди пиячили, і взагалі, ніхто не має права вказувати дорослій людині, як їй розпоряджатися власною печінкою. Одна справа, коли жінка робить аборт під тиском батька дитини, родичів, лікарів, добровільних і платних агітаторів за «право на вибір». Її гріх – це гріх під тиском, часто нестерпним. Інша справа – гріх усіх тих, хто цей тиск чинив.

Коли ви схвалюєте гріх, ви робите це не під нестерпним тиском зовнішніх обставин або хворої пристрасті. Ви робите це тому, що вільно і невимушено вирішили відкинути правду Божу. Ви вільно обрали свій бік у конфлікті, і це – не Божа сторона.

Найпростішим (і дієвим) прийомом ворога нашого спасіння є помилкова дилема – ви схвалюєте той гріх або цей? Ненависть або розпусту? Що б ви не схвалили, він доб’ється свого – спонукає вас до тяжкого і погибельного гріха. Гріх не можна схвалювати. Жоден.

Звичайно, розпусники розкажуть вам мільйон виправдань, чому їх розпуста не лише правильна, але і узгоджується з християнською вірою; так само і ненависники палко наполягатимуть, що їх ненависть і бажання катувати і принижувати своїх ближніх є справа блага і навіть благочестива. Але для спостерігача, не ураженого ні ненавистю, ні розпустою, ситуація виглядає досить очевидною.

Люди, що вправляються в порушенні заповіді «не убий», яка забороняє, зокрема, нанесення побоїв, знаходяться на шляху рівно туди ж, куди прямують ті, що вправляються в порушенні заповіді «не перелюбствуй». Тільки рухаються вони туди ще швидше. Як і уболівальники обох команд, що підбурюють їх до подальшого порушення заповідей.

Ваш схвальний відгук про гріх – сам по собі тяжкий гріх. Якщо вам дороге ваше вічне спасіння, уникайте його щосили.

Автор: Сергій Худієв