Чи врятуються хороші люди поза Церквою?

Дійсно, чи врятуються хороші люди поза Церквою? Я не беруся відповідати на це питання швидко і односкладово, бо в ньому є одна проблема. Річ у тім, що насправді, запитуючий має на увазі себе – і якщо ви скажете «так», він тут же зітхне з полегшенням. «Вже я точно хороша людина, і, напевно, зі мною буде все гаразд. Отже каятися, вірувати, упорядковувати своє життя, жити церковним життям – це зайве. Ну, я пішов». Біда в тому, що надія на те, що я врятуюся, бо я хороша людина, є повністю помилковою. Її не можна нікому подавати. Але викладемо по порядку.

Що ми взагалі маємо на увазі, кажучи про спасіння? У голові в багатьох виникає картинка, згідно якої за підсумками страшного суду одних пустять в особливо влаштований санаторій, інших відправлять до табору особливо суворого режиму – і назавжди. Врятуватися – означає якось відкрутитися від табору і потрапити в санаторій. Але реальна картина інша – Христос приходить врятувати «людей Своїх від гріхів їхніх» (Мф. 1:21). Гріх – це не щось, що погрожує вам зовні – це те, що вбиває вас зсередини. Один відомий рок-музикант, наркоман із стажем, що на краю загибелі навернувся до Бога, написав книгу про свій досвід з промовистою назвою «Врятуй мене від мене самого». Вороги, які нас гублять у часі і у вічності, – це ми самі. Біси, звичайно, намагаються допомогти нам у цьому – але їм не було б за що вхопитися, якби ми не давали такої можливості. Це впадає у вічі, коли йдеться про наркомана, і може не так кидатися в інших випадках – але люди завжди є своїми гіршими згубниками, і Христос приходить врятувати людей від того, у що вони себе перетворили.

Тому що запускати людей у санаторій безглуздо – вони його перетворять на пекло. Як люди під час, наприклад, міжнаціональних конфліктів, перетворюють на пекло землю – навіть найпрекраснішу і квітучу землю, з найсмачнішими фруктами і найласкавішим морем.

Що Бог робить з такими людьми по той бік смерті? А що можна з ними зробити? Він покладає межу, межу, яку вони вже не можуть перетнути, встановлює «Велику Прірву», між врятованими і загиблими, щоб пекло ніколи не змогло вторгнутися в рай. Його гнів – це Його любов, коли вона покладає межу незцілимому злу.

Звичайно це зрозуміло, коли ми говоримо про якихось надзвичайно злих і вкорінених у злі людей, які відкинули усі спроби їх врятувати, – але ми, ніби, не такі. Пустіть нас у рай, ми там влаштуємо, максимум, звичайну радянську комуналку. Але дрібний егоїзм і тяга до сварок, за якими ми влаштовуємо комуналки, можуть мати тільки два вектори розвитку – або вони абсолютно викоріняться, як і будь-який гріх, або зжеруть нас цілком. Як ракова пухлина – або лікування уб’є її, або вона уб’є людину.

Власне, питання «чи врятуються хороші люди» не має сенсу. Це все одно, що запитувати, «чи видужають здорові люди». Ні, їм немає потреби. Спасіння від гріха і засудження потрібне грішникам, винним і зіпсованим. Хорошим людям воно не потрібне. З ними і так все гаразд. Христос не приходив до хороших людей, Він приходив тільки до поганих. Абсолютно немає чого помирати за гріхи безгрішних, дарувати прощення невинним і подавати благодатну допомогу в боротьбі з вадами непорочним. Якщо ви – один з них, закрийте цю сторінку. Євангеліє не має до вас відношення і не може мати, воно – про грішників.

Біда в тому, що люди, які жахливо злі і зіпсовані, якраз бачать себе хорошими. Навіть один з найстрашніших масових вбивць в історії, Пол Пот, який винищив, щонайменше, чверть населення своєї країни, сказав в одному інтерв’ю: “Моя совість чиста… Так, ми припускалися певних помилок, але вони носили вимушений характер. У нас не було іншого вибору. Ми повинні були захищати себе від в’єтнамців, які хотіли роздавити Кампучію”. Звичайні люди, не лиходії, можуть обтяжуватися своїми явно поганими справами і мати більш-менш обережну думку про свою хорошість. Святі жахаються безодні своєї гріховності і вражаються величі милості Божої.

Я не беруся судити про те, чи врятує Христос взагалі когось поза Церквою – я не знаю, того, чого я не знаю. Я можу з визначеністю сказати інше – якщо ви вважаєте себе тією хорошою людиною, яка врятується поза Церквою, ви помиляєтеся найжахливішим чином. Ми з вами – і я не менше вас – потребуємо того, щоб визнати свій гріх і свою відчайдушну нужду, підкоритися Ісусу Христу, покласти на Нього надію, увійти до Його Церкви. Тоді ми, бідні грішники, поза сумнівом набудемо вічного спасіння.

Автор: Сергій Худієв