Мовчання небес

Христос і Хананеянка, Жан-Жермен Друе

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Тому кажу вам: усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, – і буде вам» (Мк. 11:24) – так обіцяє Господь Своїм учням, апостолам Своїм, усім тим, хто йде за Ним ось вже дві тисячі років існування Церкви Христової. Невже правда? Невже дійсно не існує такого прохання, на яке не відповів би нам Господь? А якщо прохання це – злочинне, ні з чим невідповідне, безглузде, нарешті? А якщо до Неба волає не безсмертна і вічна душа моя, а сонм пристрастей і похоті, яка замість того, щоб «розіпнути» їх (Гал. 5:24), як це зробили усі святі, я, грішна людина, любовно лелію і пещу?

«Отже, глядіть, робіть обережно, не як нерозумні, а як мудрі» (Еф. 5:15), – попереджає нас апостол Павло, натякаючи не лише на наші вчинки, але і на помисли наші. Насправді, якщо хоч на хвилину допустити, що усі наші молитовні прохання і зітхання, викинуті з глибини сердечної в моменти гніву і досади, туги і смутку, якщо усі наші прокляття і злісні побажання неминуче виконаються, тоді світ і дня не встоїть! Тоді і нашій безсмертній душі не буде жодної надії на прощення, спасіння і Життя Вічне. На щастя для тих, хто «підлягає суду», сказавши братові своєму «рака», і «підлягає геєні вогненній», сказавши братові своєму «потвора» (Мф. 5:22), – є все ж надія на покаяння, тому що інакше кожен з нас, що за довге своє життя наговорив стільки і стільком, навряд чи виправдається «за слова свої» (Мф. 12:37).

Бог завжди чує нас, але часто мовчить у відповідь. Бог знає наші потреби, але не завжди виконує їх. Чому? Хто може відповісти за Нього? Хто безтрепетно і спокійно візьме на себе сміливість і право тлумачити мовчання Небес? Тільки той, хто знає ціну терпінню. Тільки той, хто подвигом власного життя, подвигом співрозп’яття Христу (Гал. 2:19) набув собі це право. Тільки святий може услід за апостолом Яковом, братом Господнім, сказати: «Випробування вашої віри дає терпіння; терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку» (Як. 1:3,4).

Бог мовчить, бо хоче нашої досконалості. Ні подвигу віри, ні праці покаяння, ні молитовної роботи не знадобилося б від людини, якби Всемогутній виявився нашими стараннями зведеним до рівня казкового джина, що виконує будь-які примхи свого хазяїна. Стосунки Бога і людини і з нашої, людської, сторони мають бути стосунками жертовної любові, а не демонстрацією «зростаючих потреб». Адаму виявилося мало і раю, і Вічного Життя, і можливості споглядати Істину духовними очима, першу людину захопило бажання бути, «як боги» (Бут. 3:5). Де гарантія, що його нащадки, будь для них знову весь світ даний у спадщину, не відмовилися б від всього світу тільки заради того, щоб знову набути забороненого плоду?

Бог мовчить не тому, що Він жорстокий. Бог мовчить не тому, що Він перевіряє нас на вірність Собі. Що перевіряти Тому, від Кого не закриті похмурою пеленою невідання майбутні долі і всього світу, і кожної людини! Бог мовчить, можливо, навіть не стільки для того, щоб ми змирилися і знали своє місце, скільки для того, щоб у нас був час – час на те, щоб усвідомити, а чого ж ми насправді хочемо.

Бог мовчить у відповідь на невідступні крики хананеянки, тому що нещасна жінка поки що просить про тимчасове. Вона заклопотана здоров’ям тіла своєї дочки, можливо, тому, що ще нічого не знає про вічність, тоді як Втілення Бога Слова і Зішесття в пекло Сина Людського здійснилося тільки заради благовістя Вічного Життя, бо зцілення від недуги не саме по собі важливе, а тільки як новий шанс на спасіння безсмертної людської душі.

Бог мовчить, бо занадто часто, коли Він пропонує нам вічну радість у Його Царстві, ми, як малі діти, бажаємо обмежитися іграшкою, про яку завтра ж забудемо. Бог мовчить, щоб ми почули, нарешті, самих себе і до кінця усвідомили, чого ми хочемо від Того, Хто помер за нас на Хресті, чого ми так невідступно, так наполегливо просимо в Нього. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 17 неділя після П’ятидесятниці