Ось Агнець Божий

Занепокоєння за свою вічну долю, за те, як ми відповідатимемо на Суді, насправді, дуже хороша і утішлива ознака. Це означає, що Бог вже веде нас шляхом спасіння – адже як лікування починається з того, що ми визнаємо, що ми хворі, так спасіння починається з визнання того, що ми грішні – ми скоїли безліч поганих вчинків у нашому житті, і, на жаль, маємо схильність здійснювати їх і далі. Ми, люди, буваємо схильні до дивної безпечності і безглуздого самообману – ми усі знаємо, що ми помремо, ми усі, у глибині душі, розуміємо, що ми відповідальні за наші справи, але більшості з нас вдається якось загнати це занепокоєння на самісіньке дно душі. Не зовсім, звичайно, загнати – багато людей п’ють, або занурюються в порожні розваги, або наповнюють своє життя метушнею і шумом, щоб якось заглушити в собі цю тривогу. Коли ми розуміємо ту істину, що «людям визначено один раз умерти, а потім суд» (Євр. 9:27), вона нас мало радує – але не прийнявши цієї істини, ми не можемо дійти до тієї великої, безмежної радості, яку несе Євангеліє.

Євангеліє – це звістка про спасіння. Ангел, сповіщаючи про прийдешнє Народження Спасителя, сказав: «Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх» (Мф. 1:21). Хоча усі ми – бідні грішники, у нас є той, хто рятує нас від наших гріхів – Господь наш Ісус Христос. Про Нього сказано, що Він є «Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу» (Ін. 1:29). Що означає цей вираз?

Він звертається до декількох Старозавітних звичаїв, зокрема, до жертви за гріх. У ті часи, якщо людина скоювала гріх, вона повинна була принести в жертву тварину, агнця; це означало, що плата за гріх – смерть, але ця смерть буде перенесена з винної людини на жертовну тварину, яка помре замість неї. Ці жертвопринесення не могли принести справжнього спокутування, але вони вказували на те, яке мало здійснитися в Ісусі Христі – справжньому Агнцеві, «Який віддав Себе для відкуплення всіх» (1Тим. 2:6). Старозавітний пророк Ісая провіщає те, що зробив Христос: «Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас» (Іс. 53:5,6). Гріхи всіх нас – мої, ваші, усіх людей взагалі – були покладені на Господа Ісуса, коли Він прийняв страшну смерть на Хресті. На третій день, як свідчать апостоли, Христос воскрес з мертвих, і послав учнів проповідувати Благу звістку про те, що усі ми можемо набути прощення і вічного життя даром, заради Його хресної Жертви.

Ми покликані прийняти цей дар через покаяння і віру. Покаяння означає не лише те, що ми жалкуємо за нашими минулими гріхами, але і те, що ми змінюємо наш життєвий курс, розвертаємося в іншому напрямі. Раніше ми жили без Бога – тепер ми приймаємо рішення підкоритися Ісусу Христу як нашому Господові, Якому ми ревно бажаємо коритися. Ми докладаємо зусиль для того, щоб дізнатися, чого від нас хоче Господь Ісус, і виконати це. Ця покора з нашого боку не буде досконалою, ми спотикатимемося – але всякий раз ми визнаватимемо наші гріхи, сповідуватимемося в них і повертатимемося на шлях спасіння. Це як з кораблем – у бурю, і, особливо, через недбальство капітана, він може збиватися з курсу, але, якщо капітан вирішив допливти в порт, він завжди виправлятиме напрям руху свого судна.

Віра – це наше рішення довіритися Господу Ісусу Христу, Який помер за наші гріхи, бажає нас врятувати, може нас врятувати, і неодмінно врятує, якщо ми самі міцно триматимемося Його.

Коли ми сподіваємося на Христа, ми, хоча ми і грішники, перебуваємо в добрій надії на вічне спасіння – тому що Господь Ісус, Який заради нас помер і воскрес, не кине тих, хто сподівається на Нього.

Автор: Сергій Худієв