Віра – щоденне зусилля

У священному Писанні радість не просто сповіщається – вона заповідається. На тлі гніву, люті, страху, і інших бурхливих – головним чином політичних – пристрастей, важливо пам’ятати, що нам заповідано інше. «Радійте завжди в Господі, і ще кажу: радійте» (Флп. 4:4) – каже апостол Павло. Сам Господь велів радіти і веселитися перед лицем гонінь (Мф. 5:12), радіти, тому що наші «імена записані на небесах» (Лк. 10:20). Серед плодів Святого Духа на другому місці – відразу після любові – стоїть радість: «Плід же духа є: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал. 5:22,23). Царство Боже відрізняє радість: «Бо Царство Боже – не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові» (Рим.14:17).

Перераховувати усі біблійні заклики до радості буде довго. Це веління нам може здатися дивним; ми звикли до того, що радість або смуток – це результат якихось зовнішніх, незалежних від нас дій. Виграли мільйон у лотерею – радіємо, дізналися, що це помилка, засмучуємося. Іноді люди намагаються себе чимось обрадувати – покупками, розвагами, їжею, добре, якщо не спиртним.

Але Писання багато разів заповідає радіти. Це щось, що залежить від нашої волі; щось, що ми повинні робити, а не просто переживати. Це нагадує заповідь про любов – у сучасній мові любов це почуття, емоція, переживання, яке знаходиться не в нашій владі; Біблія, проте, заповідає нам любити.

Про що ж йде мова? Чи владні ми над нашими емоціями? Побічно – так. Наші емоції пов’язані з нашими стосунками. Якщо ви зустріли людину, яку ви любите, – або, хоч би, живите дружню симпатію – ви зрадієте. Якщо зустрінете людину неприємну – засмутитеся. Ця реакція майже недовільна. Що довільно – так це вибір: культивувати в собі любов і симпатію або, навпаки, роздратування і неприязнь. Певне ставлення до людей, до творів культури, до країни, до природи, до життя взагалі породжуватиме радість або смуток.

Творити в собі радісне і вдячне серце – це зусилля, вони вимагають завзятості і наполегливості. Ми не можемо за нього ні взятися, ні, тим більше, досягти успіху в ньому, без допомоги Святого Духа – але ми повинні, хоч би, перестати Йому опиратися.

Ця радість не означає ігнорування гріха і трагедії нашого пропащого світу. Христос і апостоли знали, що таке гріх, злість, несправедливість і страждання набагато краще за нас. Для них Розп’яття було не картинкою, а тим, що вони бачили на власні очі – і пережили самі. Радість означає, що ми живемо в набагато більшій картині реальності – де все те, що відбувається, сприймається на певному фоні. Ми знаємо, що світ створений Богом і Бог направляє його до певної мети. Що Бог любить Своє пропаще творіння і невпинно працює над його відновленням – і Він досягне Своєї мети. Всесвіт і рід людський будуть відновлені в набагато більшій радості і славі, ніж та, яку ми втратили в гріхопадінні. Ми знаємо, що над нами є Небеса, наповнені безмежною любов’ю і тріумфуванням.

Ми знаємо щось дуже важливе про світ, в якому живемо, – це створений, пропащий і спокутий світ, який Бог приведе до вічної радості. І ця вічна радість вже просвічує через завісу цього світу – і саме в її світлі ми повинні бачити і світ, і себе, і усе навколо нас. Як сказано в Біблії: «Отже, якщо ви воскресли з Христом, вишніх шукайте, де Христос сидить праворуч Бога, про горнє помишляйте, а не про земне». (Кол. 3:1,2). Прямо зараз, з нами і над нами – ангели, святі, Христос. Ми перебуваємо у величезному соборі друзів, братів, батьків і матерів. Ми не бачимо їх тілесними нашими очима – а побачимо, коли вийдемо з тіла і оселимося в Господа – але нас бачать дуже добре. І кинуті на нас погляди з небес повні любові і радості. Вони бачать те, чого ми доки не бачимо – але вже знаємо. Христос воскрес і дарував нам вічне життя. Вірою ми поселяємося в цьому світі вічної радості і вірою несемо цю радість іншим. А віра – це не переживання і не мрійливість; це щоденне зусилля, яким ми відмовляємося від брехні, смутку і злості і обираємо істину, любов і радість.

Автор: Сергій Худієв