Хто твій Бог?

Апостол сказав про певну категорію староєврейських громадян: “бог їхній – черево” (Флп. 3:19). Логіка тут дуже проста: хто чому служить, той тому і раб. Який бог людини неважко зрозуміти за тими цілями і завданнями, які людина визначає для себе як пріоритетні. Заради чого вона працює, витрачає свої сили, час, здібності. У чому вона бачить для себе найбільшу радість, до чого прагне всіма силами душі і тіла. Річ у тім, що Бог для людини це, передусім – пан, той, кому ми служимо. Якщо Бог – Христос, тоді ми служимо Йому тим, що прагнемо всі свої думки, слова і вчинки підпорядкувати Писанню, у кожному своєму прояві прагнемо бути схожими на Христа. І найбільш яскравим чином це служіння буде виражено в молитві, у прагненні до спілкування з нашим Богом. Такими мають бути пріоритети в житті кожного християнина.

Але кому ми служимо насправді? Не в розумних і правильних міркуваннях, а у своїй повсякденності?

На жаль… тут розкривається величезний спектр найрізноманітніших богів, у служінні яким будь-якій людині буде незручно зізнатися навіть самій собі. Причому, “черево” серед цих богів займає не далеко найголовніше місце. Хоча, звичайно, є на світі люди, сенс життя яких, кінець кінцем, дійсно, зводиться до прагнення поїсти із задоволенням. І неважливо, якої конкретної форми це прагнення набуває в кожному випадку. Хтось виявляється нагорі блаженства, коли поїдає вночі шматок ковбаси, не відходячи від холодильника. Хтось бачить себе щасливим за столиком хорошого ресторану із вишуканою кухнею – лобстерами, оленячим філе, фуагра і дорогим вином з довгого списку у винній карті. А хтось, можливо, цілий тиждень працює в офісі, зігріваючи собі душу думкою про суботні шашлики на природі під банальні горілочку чи пиво.

У самому бажанні смачно поїсти, звичайно ж, нічого поганого немає. Але от питання – а що ж у цьому житті радує людину сильніше, ніж така радість від смачної їжі? Тут може відкриватися цілий ряд богів, яким люди готові служити.

Для когось це можуть бути подорожі, можливість узяти квиток на літак, і через декілька годин вже в зовсім іншій частині світу насолоджуватися свіжими враженнями. Для когось це купівля нового автомобіля, який він давно вже мріє придбати, відкладає на нього гроші, і вже зараз, заочно любить так сильно, що бачить його уві сні і бажає більше, ніж улюблену жінку. А для когось таким богом може виявитися якраз – улюблена жінка.

Радощі можуть бути і витонченішими: театр, поезія, музика, взагалі – мистецтво в усіх його проявах. Для людей з аналітичним складом мислення головною радістю в житті може стати математика чи шахи.

Молитва ж частенько сприймається сучасним християнином як якийсь обтяжливий, але необхідний обов’язок, який слід виконувати, що називається – “за регламентом”.

Висновок тут, на мій погляд, простий, але дуже важливий. Є радощі тіла, є радощі розуму, є радощі серця. І якщо хоч би якась з них перекриває для людини радість від спілкування з Богом у молитві, значить, ця радість і є – її справжній бог. Чи, простіше кажучи – ідол. І, як це не сумно визнавати, але визнати все ж потрібно. Бо інакше, без визнання цього перекосу в поняттях і цінностях, по-справжньому полюбити молитву – а значить, і Бога – навряд чи вийде.

Автор: Олександр Ткаченко