Людина – іграшка Бога?

Можна по-різному сприймати одні і ті ж речі і, відповідно до свого розуміння, давати їм різні імена. У Біблії Бог названий Отцем, тому що людина – улюблене Його дитя. Іноді – свавільне, іноді – безглузде, іноді – жорстоке, жадібне і безжальне навіть до себе самого. Але від цього ще не перестало бути для Отця – любимим. І вся історія людства, по суті, – історія дорослішання цієї Божої дитини. Важка, часом навіть трагічна, із зльотами і падіннями, з катастрофічними помилками і довгим і важким їх виправленням. Людина не іграшка для Бога вже через те, що має дивну можливість опиратися своєму Творцеві, жити наперекір Його задуму, упиратися в цьому протистоянні аж до власної загибелі. І Бог не обмежує її в цій свободі. Він просто завжди перебуває поруч з людиною і в будь-який момент готовий допомогти. У виборі між життям і смертю Він завжди пропонує людині шлях життя. Він залишає людину вільною, але робить усе, щоб та змогла реалізувати цю свободу на благо. У притчі про блудного сина Христос показав саму суть цих стосунків: хочеш піти – йди, але будь готовий до того, що тобі буде дуже туго. Захочеш повернутися, знай – Отець завжди тобі радий, і прийме тебе з любов’ю, з якої б мерзоти ти до Нього не повернувся. Чи можна назвати це ставленням хазяїна до іграшки? Напевно, можна, коли б не одна обставина: жоден ляльковод не погодиться прийняти тяжку смерть заради спасіння своїх ляльок. На таке здатен лише Творець, Який захищає улюблене творіння, або Отець, Який рятує своїх дітей, які потрапили в біду. Саме таким самопожертвуванням закінчується біблійна розповідь про стосунки Бога і людини.

Автор: Олександр Ткаченко