Людина і кішка

Нещодавно в якійсь телепередачі випадково почув:

– Пора вже бути причиною свого життя, а не її слідством.

Мені ці слова здалися дуже глибокими. Адже як ми живемо? А – як колода, яка по річці пливе. Прибило до берега – зупинилася. Крутнуло у вирі – лягло упоперек течії. Понесло на перекати – підставляє слизькі боки під каміння. Звичайний план життя людини – наслідування обставин. А вони, на жаль, переважно сформовані нашими гріхами, грішками і пристрастями. Елементарне подолання якогось гріха, наприклад власної ліні – нехай навіть в якійсь зовсім дрібниці – вже вириває людину з цього потоку обставин, відкриваючи їй нові перспективи і можливості вибору. Власне, людина і задумана Богом – як вільна у виборі. Чим більше в житті гріха, тим менше свободи. І – навпаки.

От у кішки, наприклад, таких проблем взагалі немає. Кішка створена “за родом своїм”, такою, якою вона є, і буде завжди. Їсть, спить, прокидається і знову біжить шукати собі їжу – усе як їй і належить. Тварина дорівнює своїй природі. Людина – ні. Вона була створена з потенційною можливістю зміни: або – стати “богом по благодаті”, безсмертним і могутнім, який володарює над всім створеним світом, або – уподібнитися тварині в її залежності від умов мешкання, їжі, відпочинку, а головне – у смертності. Суть християнства – у заклику до здійснення першого варіанту. Суть життя “за стихіями світу цього” – у здійсненні другого.

У цій двоїстості нашої природи – увесь драматизм історії людства. Людина відпала від свого Творця, відпала від благодаті. І відразу ж зіткнулася з необхідністю в поті чола обробляти землю, яка стала вирощувати їй бур’яни замість злаків, і замість радості живити її скорботою. Бог надав їй усі блага цього світу дарма. Але після гріхопадіння людина була вимушена докладати величезні зусилля для здобуття мізерних крупиць цього знехтуваного нею Божого дару. По суті, людина в гріхопадінні дорівнювала тій же самій кішці, включивши себе в систему природного обміну речовин на Землі. Відпавши від благодаті, вона вимушена була отримувати життєву силу від навколишнього світу. І стала смертною. Бо світ не дає вічного життя – ні кішці, ні людині, оскільки, сам не має його в собі.

І стати причиною свого життя в моєму розумінні означає – почати жити так, щоб твої думки слова і вчинки були продиктовані не природними інстинктами – як у тварини, а – прагненням до втраченого раю, до Життя Вічного, до Христа. Ну а кішка. Вона і є – кішка. І дуже добре, що Господь створив її такою, якою ми її знаємо!

Автор: Олександр Ткаченко