Розбите вікно

Що спільного може бути в Серафима Саровського і, так званій, “теорії розбитих вікон”? Дивне питання, можливо, скаже хтось. І буде правий. Особливо, якщо не знає – що таке “теорія розбитих вікон”. Тому трохи розповім про неї.

Це певне положення в соціальній психології, суть якого зводиться до наступного: якщо хтось розбив скло в будинку, і ніхто не вставив нове, то незабаром жодного цілого вікна в цьому будинку не залишиться, а потім почнеться мародерство. Іншими словами, явні ознаки безладу і недотримання людьми прийнятих норм поведінки провокують оточення теж забути про правила. В результаті виникаючої реакції “пристойний” міський район може швидко перетворитися на клоаку, де людям буде просто страшно виходити на вулицю.

Автори, які сформулювали цей принцип, перевіряли його багатократними різноманітними експериментами, і кожного разу їх гіпотеза виявлялася вірною: вже існуючий безлад незмінно провокував людей на ще більше його збільшення. У тому, що “теорія розбитих вікон” вірна, я і сам не раз переконувався ще в дитинстві, коли, у відсутності урни, викидав порожню скляночку від морозива туди, де вже валялися папірці, недопалки та інше вуличне сміття. Ну правда ж – не піднімається рука викинути сміття туди, де до тебе було чисто. Шкода цю чистоту псувати. А ось там, де вона вже зіпсована кимсь – чом би і самому теж не насмітити, так, зовсім трошки?

Ну а все-таки – що ж спільного з цим усім у Серафима Саровського? “Надбай дух миру, і навколо тебе врятуються тисячі” – ці знамениті слова преподобного, на мій погляд, мають найбезпосередніше відношення до “теорії розбитих вікон”, оскільки озвучують той же самий принцип, тільки, якби мовити – “від зворотного”.

Іноді сперечаються – що мав на увазі Серафим Саровський під словами: “Надбай Дух Миру” – надбання Духа Святого, або упокорювання. На мій погляд, тут немає проблеми: без упокорювання Дух Святий надбати не вийде. А взагалі, у преподобного йдеться якраз про наведення ладу у своїй душі, про приведення її в той стан, який відповідав би задуму Божому про неї. Як писав апостол Павло: “Тому що Бог не є Бог безладу, а миру” (1Кор. 14:33). Миру, і відповідно – порядку і ладу. Наведи цей лад у себе в душі, і навколо тебе люди теж почнуть змінюватися на краще. Бо на тлі душевної чистоти будь-якій людині і самій хочеться бути чистою.

Надбавши дух миру, ти можеш стати точкою кристалізації добра, навколо якої почнуть відбуватися дивні речі: п’яниці раптом соромно стане при тобі пити, лайливому – розповідати паскудні анекдоти, злодієві – хвалитися своїм ремеслом, обманщикові – брехати. Для когось з них ти можеш стати віконцем в іншій, неспотворений гріхом світ, через яке вони побачать красу добра і самі потягнуться до цієї краси.

І навпаки – живучи брудно, безладно, ти створюєш навколо себе певний духовний смітник, дивлячись на який, і інші люди теж можуть почати жити так само. Ну а чого – якщо одному можна, то чому іншим не можна? Логіка тут, на мій погляд, абсолютно та сама, що і в “теорії розбитих вікон”.

І перш, ніж зробити щось, ну так скажемо, не дуже хороше – розповісти непристойний анекдот, або ще щось у цьому дусі, я тепер завжди згадую цю теорію. І розумію, що для когось, хто почув або побачив моє духовне сміття, воно може стати спокусою, і люди самі теж визнають допустимим для себе щось подібне. А їх друзі подивляться на них. Одним словом, почне цей бруд розходиться світом, як кола на воді від кинутого каміння. От, уявлю собі це все, і чесне слово – всяке бажання бити вікна у своїй душі відпадає. Дуже хочеться, щоб навколо мене люди, якщо вже не рятувалися, так хоч би не шкодили собі з моєю допомогою.

Автор: Олександр Ткаченко