П’єса про багача і Лазаря

Багач у пеклі (фрагмент), Джеймс Тіссо

Притчі Христові бувають повчальними, бувають утішливими, бувають богословськими, а бувають, як притча про Багача і Лазаря, філософськими. Ця притча філософська тому, що показує узагальнене сприйняття світу і виявляє ставлення людини до світу.

Притча ця була промовлена Христом відразу після обіду у фарисеїв. Очевидно, що приводом стала старозавітна упевненість у тому, що праведник має бути якщо не багатим, то вже точно забезпеченим і мати не лише хліб, але і масло.

Обід у фарисеїв закінчився скандалом. Христос дав зрозуміти хазяям, що їх упевненість у тому, що через їх праведність вони здобули багатство небесне і земне, хибне. Як ілюстрацію правильного ставлення до багатства Ісус наводить притчу про багача і Лазаря. Багатство розглядається в картині вічності.

Христос небагатьма словами зриває покрив таємниці над світом, і слухачу відкривається грандіозна картина справжнього стану речей. Як у театрі. Зібралися глядачі і бачать завісу з картиною. Раптом завіса від’їжджає і стає видима глибина сцени. Так і тут.

На передньому плані сцени ми бачимо будинок багача в юдейській глушині. Перед будинком лежить убогий Лазар, і рани його лижуть пси. У будинку бенкетує багач. Бенкетує щодня і блискуче.

Будиночок багача стоїть посеред світів Всесвіту, розділеного вогненною річкою. Але люди, за дивним збігом обставин, не бачать ні зірок, ні ангелів, ні вогненної річки і продовжують займатися власними справами.

Глядачам, навпаки, усе видно. Між тим, декорація поширюється і на весь глядацький зал, і виходить, що глядачі в чомусь теж учасники п’єси, від яких очікуються якісь дії.

Якщо судити примітивно, то притча ця здається простою. От є певний кредит щастя, який Бог відважив кожній людині. Одна людина вирішила витратити багатство тут. І витратила його на розкіш, їжу і вино. Кредит Лазаря Бог утримав і вручив йому після смерті.

Висновок напрошується такий: багатий був не обачливий і помилився. А краще бути жебраком. А ще краще бути убогим, бідним і хворим, бо потім Бог заплатить за мимовільні страждання сторицею.

Бенкетувати щодня шкідливо. Лежати убогим – добре. Нехай нікого не лякає відсутність їжі на столі і те, що рани лизатимуть пси. Колись потім буде краще.

Багатим – сором і ганьба. Бідним – честь і хвала. Усе правильно, але якось незатишно і страшно. Гаразд, ми готові не пити щодня і не одягатися у висон – тканину з волокон молюсків. Але і валятися голодними на вулиці в ранах нам теж не дуже хочеться, навіть зважаючи на посмертну подяку за страждання. А милість Божа здається недосяжною, якщо вона купується паралічем і псами, що лижуть рани.

Ясно, що сенс притчі не прямолінійний, і в ній є певний ключ, який дає її розуміння і відчуття логічності.

Помилка прямолінійної логіки в тому, що ця притча оцінюється нами через призму земних дарів: багатства і здоров’я. А Христос задає іншу систему координат в якій інше багатство та інше здоров’я.

Друга помилка полягає в тому, що не можна входити з Богом у бухгалтерський розрахунок, переводити стосунки з Богом у комерцію і вигоду і оцінювати свій стан лише світським успіхом: багатий – не багатий, здоровий – не здоровий.

Притча ця зовсім не про багатство, зовсім не про те, що краще бенкетувати на ложах сільських багачів, ніж лежати в страшних лікарнях.

Притча про те, що доки ми щось тут собі думаємо, стараємося і зводимо гнізда, над нами відкрите небо. Ангели піднімаються і спускаються з нього. І вогненна прірва так само пролягає через наш світ, як і через світ мертвих. Але очі наші доки утримані.

Господу через притчу було угодне дати нам зрозуміти своє місце у світі, і Він представив сцену величиною зі світ для розгортання притчі.

У ролях: Багач, Лазар, Авраам. Предмет – багатство і убогість земні та багатство і убогість небесні.

Багач

Відразу звертає на себе увагу тим, що він не названий по імені. Він зі своїм багатством в очах Божих є ніхто, і звуть його ніяк.

Спочатку дається картина початкового стану багача, який живе в розкоші порожньо і безглуздо. Порожньо через те, що сенсом життя людини від Адама до нас є праця, не бенкетування. Безглуздо через те, що щоденні блискучі бенкети – це шлях до самогубства, до смерті від ожиріння, інсульту, подагри. Тим більше безглуздо, що окрім тіла руйнується і душа.

Щоденна випивка, як усі добре знають, неодмінно веде і до моральної деградації. Про що ми можемо судити по тому, що багач, маючи надмірні залишки бенкетів, не приділяв Лазарю навіть крихти.

І от, цей гриб, що згнив, помирає. Продовжуючи відстежувати долю багача, Христос виявляє, що вади багача перекочували з ним у світ мертвих, і показує нам головну ваду, що виросла з багатства, втіленого в гріх: гордовитість – повна протилежність милосердю.

Сидячи в полум’ї, він осмілюється перед Богом посилати на завдання жителя Раю – Лазаря. Багач на тому світі є нікчема. А Лазар – серед обраних, але знедолений Ніхто, не соромлячись Бога, сміє розпоряджатися другом Господнім, начебто Лазар усе ще лежав в убозтві перед порогом його будинку.

Багатству в притчі протилежна убогість. Але чи є в самій убогості праведність? Чи є вона чеснотою?

Убогість

Вірно кажуть: є дві мерзенності перед Богом: немилосердний багач і гордий жебрак. Не потрібно спокушатися видимою оманливою ясністю – у цьому євангельському оповіданні немає виправдання убогості.

Більшість бідних людей душею нічим не відрізняються від багатих: вони також страждають від влади грошей, вони так само горді, вони також заздрісні, і вони також сліпі у світі духовному.

Дай звичайному жебракові гроші – і що залишиться від його вимушеної скромності і праведності? І він пуститься в усі тяжкі. У багатьох випадках убогість може бути благом для людини і дається з тією метою, щоб не розбещилася.

Природа убогості різна: і вади, і лінь, і нещасний випадок, і збіги обставин. Жертва не по Богу не є жертва Богові. І праведність без Бога – вада. І убогість не в Богу так само згубна, як і багатство без Бога.

З духовної християнської спадщини відомий один випадок, в якому розкривається сенс праведності в Богу і без Бога. Якась черниця вирішила, що вона святіша, ніж Богородиця і так Їй казала:

– Ти – діва, і я діва. Але ти народжувала, а я ні. Значить, я чистіше за тебе.

Але вимушене дівоцтво жодної цінності перед Богом не має. Перед Богом важлива не фізіологія, а моральна чистота – невинність душі, що не прийняла в себе світського осквернення.

Це наочний приклад того, як людина може хибно розташовувати своє багатство не в тому світі, і як можна подвиг дівоцтва чи убогості обернути собі в гріх.

Очевидно, що люди, які отримали або земні багатства, або багатство Духа, і не використали їх за призначенням – не присвятили Богові, вирушають на палаючий бік прірви.

Лазар

Про убогого Лазаря сказано побіжно. Проте Господь називає його по імені. Мати ім’я у вустах Божих – це дуже важливо. Але йдеться не про Лазаря, а про його становище.

У всіх тих випадках, коли убозтво є для людини річчю випадковою, незаслуженою чи вимушеною, Бог заповнює гіркоту убогості дарами Духа. Це дар справжнього багатства. Смиренній людині в хворобі і горі Бог неодмінно посилає Духа-Утішителя. Розумна і чиста людина не відмовиться Його прийняти.

Праведники знають про це і часто самі прагнуть до добровільної убогості. У ній вони стають по-справжньому вільними від світу, очищають серце від світського сміття і віддають Богові своє чисте серце, підготовлене для прийняття дарів Святого Духа. Вони багатіють у Дусі і в Ньому вважають справжнє багатство. І таких духовно багатих Христос відправляє в поселення праведників.

І от фінал.

Усі займають свої місця, згідно із Законом Божим. Грішник йде в пекло, праведник – на ложе Авраамове, очевидно бенкетувати з праведником у небесних оселях.

У багача були блискучі бенкети на земних ложах. У Лазаря тепер блискучі бенкети на ложах небесних.

Завіса.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: 22 неділя після П’ятидесятниці