П’єса про багача і Лазаря (закінчення)

Багач у пеклі (фрагмент), Джеймс Тіссо

Що винесли з цієї притчі ми – глядачі?

Ми гості в цьому світі. Наше земне багатство є тлінь. Справжнє багатство – це багатство в Дусі. Мінімальна вимога Господа до багатих – бути милосердними і щедрими до жебраків. Мінімальна вимога до убогих – постаратися здобувати мирний дух. І всім їм разом необхідно звіряти своє життя з небесним життям і мати на увазі вогненну прірву і печаль життя в пеклі і блаженство в Раю.

Усе зрозуміло, усе добре, але чому ж ця гіркота післясмаку? Бо слово, посіяне в нас Богом, погрожує бути вкраденим сатаною: «До кожного, хто слухає слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його» (Мф. 13:19).

Гіркота походить від спокуси і прихильності до світу. Нам важко прийняти випробування, хворобу і убозтво єдиним шляхом у Рай. Нам дуже важко подумати про те, що комфорт може бути перешкодою на шляху до Бога. Але ми погано слухаємо Христа і занадто уважні до себе.

Убозтво – не єдиний шлях до Бога. Тут мається на увазі інше: якщо навіть убозтво перемагається благодаттю, то інші шляхи на небо ще легші. Справа тільки в тому, прийняли ми благодать Божу на своєму шляху, чи ні.

Повість радує всіх праведників, а не тільки убогих і хворих, вірним обіцянням того, що Бог усе бачить і ніколи не залишає без уваги і допомоги в цьому віці і в майбутньому.

«Був же один убогий на ім’я Лазар, що лежав біля воріт його весь у струпах і бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача; пси, приходячи, лизали струпи його. Прийшло вмерти вбогому, і віднесений був ангелами на лоно Авраамове» (Лк. 16:20-22).

І ми віримо слову Божому і женемо геть сумніви, навіювані безбожниками: «От, ви, церковники, обманюєте віруючих, примушуєте їх страждати і бути задоволеними в горі, у хворобі і в убогості, обіцяючи їм блаженства після смерті. Але ж звідти ніхто не приходив. І може трапитися так, що з вашої вини убога людина не скуштує радості життя ні за цього життя, ні тим більше, у труні».

А що? Насправді, безневинний страждальник не скуштує страв блискучих бенкетів: ні вин, ні м’яс. Та ми і не плутаємо Божий дар з яєчнею. Божий дар – у Дусі. Ті, хто пережив горе разом з Богом, знають, як Господь утішає людину, яка Йому довірилася в усьому.

Ця невимовна теплота на серці така сильна і така переконлива, що ніхто з тих, хто скуштував її, вже ні на що не проміняє, якщо стане питання про вибір між багатством, здоров’ям, успіхом і блаженством.

Але як усе це розповіси безбожникові? Як писав апостол Павло: «Духовний же судить про все, а про нього ніхто не може судити» (1Кор. 2:15).

«Грішник не розуміє Бога через те, що приймає одну тільки реальність нашого тлінного світу: гроші, владу і пристрасть. Тому дух для нього – дурниця».

Але ж усі ці блискучі бенкети якраз і доводять порожнечу багатства. Порожнеча в душі народжує тугу, а тугу намагаються заїсти, запити, загуляти, затанцювати і завалити грошима. Але не від хорошого життя блискуче бенкетують, а від туги. І в цій повісті тліє зоря надії і для багатих і грішних.

Написане по багача: «Підняв очі свої». Прекрасно. Підніми очі до неба. І небо не залишилося безмовним. На бесіду з одним багачем прийшов інший багач – Авраам. Якраз той багач, який був милосердним.

Яким був Авраам? Чому його Бог протиставляє нашому багачеві?

Прабатько праведності викупив з рабства чужоземця Єлиєзера і зробив членом сім’ї. Він з радістю зустрів трьох невідомих подорожніх і влаштував їм бенкет (знову тема бенкету). Він мирно ділив пасовища з племінником: «Чи не вся земля перед тобою? відділись же від мене: якщо ти ліворуч, то я праворуч; а якщо ти праворуч, то я ліворуч» (Бут. 13:9). Він не узяв собі здобич після успішного військового походу, бо майно переможених було чужим, а з чужого гріх багатіти.

Усім би багатим здобувати таке благородство і великодушність – і стали б вони угодні Богові і на землі, і на небі.

Милосердний багач Авраам, угодний Богові на землі, залишився милосердним і на тому світі. Він прийшов вислухати людину, що горить у пеклі. А для грішника і це вже немало – бути вислуханим. Навіть у пеклі грішники мають надію бути почутими.

Після того, як багач підняв очі, з ним сталася знаменна еволюція – він здогадався просити не про себе, а про своїх братів.

«Тоді він сказав: так благаю тебе, отче, пошли його в дім батька мого. Маю бо п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки» (Лк. 16:27,28).

Невеликий крок жалісливості до близьких дозволив йому продовжити бесіду з праведником. Авраам і тут явив йому милість, не захотів губити віру його братів і влаштовувати їм спокус понад міру.

«Авраам сказав йому: у них є Мойсей і пророки; нехай слухають їх. Він же сказав: ні, отче Аврааме! Але коли хто з мертвих прийде до них, покаються. Тоді Авраам сказав йому: якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять» (Лк. 16:29-31).

І хто знає, не будь прохання багача таким безрозсудним, можливо Авраам міг би в чомусь і благати Бога про часткове помилування? Адже не просто так він прийшов. Адже слухав не просто заради того, щоб послухати і зіграти нам, глядачам, роль. Прийшов адже по справі.

У нас, глядачів, є перевага – нам Господь відкрив повну картину світу. Ми бачимо і минуле, і майбутнє. І свій будинок, і будинок багача. І вогненну прірву, і ложе Авраамове. Зважаючи на повну картину всесвіту нам належить робити висновки відносно себе і свого місця у світі. І ми робимо собі утішливий висновок – нас можуть чути і в пеклі, і Бог, і праведники. І ми робимо собі утішливий висновок – нас тут чує Бог і Його святі.

І ми не хочемо йти в пекло. Самі в Рай ми не дійдемо. Нам потрібна Божа допомога. У чому нам треба допомогти? Прислати нам Лазаря? Подати милості нашій рідні? Дати грошей? Дати здоров’я?

Як гроші і здоров’я – речі земні, можуть народити річ небесну – дух? Ніяк. Напевно, краще попросити дарів Духа Святого. З Духом ти будеш багатий небесним багатством. З Духом ти будеш здоровий у Царстві небесному. І немає нічого такого, щоб могло бути перешкодою для збагачення Духом: ні хвороба, ні навіть гроші.

Скрізь, абсолютно скрізь є присутнім Бог і Його благодать. І нам треба потрудитися знайти її і побачити – і в багатстві, і в здоров’ї, і в убозтві, бо для благодаті немає перешкод:

«Хто відлучить нас від любови Божої, – вигукує святий Павло, – скорбота, чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч?… Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 8:35,38,39). Амінь

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: 22 неділя після П’ятидесятниці