Навіщо Бог став людиною?

Іноді протилежності сходяться в дуже дивних місцях. Довелося мені нещодавно в Інтернеті ознайомитися з цікавою точкою зору, яку я, мабуть, процитую повністю: “Святі, загалом, одностайно вважали, що єдина можлива самооцінка для християнина – вважати себе гіршим за всяке творіння. Жоден з них не використовував вирази “почуття власної гідності”, “упевненість у собі” і тому подібні”.

Цікавою ця теза здалася мені через те, що подібні міркування я чую вже не вперше, не в друге і навіть не в десяте. Таке от самоприниження приписується християнству з дивною постійністю дуже різними людьми, які переслідують найрізноманітніші наміри.

Іноді це просто понад міру ревні християни, які своєрідно сприйняли певні моменти з церковної традиції. Але нерідко буває, що в тих самих виразах про християнство намагаються міркувати люди, які ставляться до Церкви з відвертою ворожістю. Якимсь парадоксальним чином ця риторика самоприниження об’єднує в собі два діаметрально протилежних погляди на один і той же предмет – християнське вчення про людину.

Вороги і друзі Церкви говорять про нього одне й те саме з абсолютно різними намірами. Вже одного цього, на мій погляд, вистачило б, щоб віднестися до такого твердження як мінімум обережно. Але раз вже зайшла розмова, спробую пояснити свою точку зору на це непросте питання.

Думаю, принцип – “вважати себе гіршим за всяке творіння” – це все ж зовсім не самооцінка святих. Вірніше сказати, це лише один з аспектів такої самооцінки – ставлення святих до власних гріхів, до всього невідповідного, що вони бачили у своїй душі. Але окрім гріхів вони також бачили в собі ще і образ Божий в усій величі його краси і досконалості, бачили у власному єстві нерукотворну ікону Христа, Який створив їх за Своїм образом. Самооцінка святих, судячи за їхніми працями і повчаннями, складалася як мінімум з цих двох поглядів на себе. Коли сьогодні людина з якихось причин вибирає з них лише один, повністю ігноруючи другий, це свідчить передусім про її особисті переваги, але ніяк не про християнське розуміння людини.

Ну а вже якщо пригадати слова, якими святі говорили про свою людську гідність у позитивному сенсі, то всі ці нинішні психолого-гуманістичні вирази на кшталт “почуття власної гідності”, і “пошана до себе” покажуться якраз дуже і дуже скромними, щоб не сказати жалюгідними.

Так святитель Григорій Богослов писав своєму учневі: “Якщо ти низько думатимеш про себе, то я скажу, хто ти! Ти створений бог”. Ні більше, ні менше. А тепер давайте подумаємо: чи може створений бог, або, як ще називають святі людину, “бог по благодаті”, ставитися до себе без пошани.

Чи може вона, знаючи вчення Церкви про те, що створена за образом Божим, не відчувати висоти свого покликання? Чи може нехтувати своєю гідністю, якщо Сам Творець світу визнав її гідною спасіння, причому такою дорогою ціною?

Гадаю, відповідь на всі ці питання очевидна. Просто треба розуміти, що в людини є Богом дане єство, яке за словом Господнім “добре дуже”. Але також є і дія гріха, привнесеного до цього єства дияволом і вільною волею перших людей. І те, і друге присутнє в нас сьогодні. І гріх у собі звичайно ж необхідно засуджувати. Проте, якщо ми при цьому перестанемо шанувати в собі образ Божий, це буде нашою капітуляцією. Забувши про своє високе покликання, ми просто визнаємо, що диявол і зло остаточно нас перемогли, подальша боротьба безглузда, і Бог від нас відвернувся. Але зовсім не так учили нас ставитися до себе святі подвижники, які казали: “Бог став людиною, для того, щоб людина стала богом”.

Автор: Олександр Ткаченко