Чому Бог не відповідає на молитви?

1) Мені незрозуміло шанування святих: звернення до них виглядає як спроба чогось добитися через друзів, які знайомі з великим начальством. Якщо ми можемо звертатися до Христа безпосередньо, навіщо нам шукати Його прихильності через когось ще?

Якщо бачити у святих людей, знайомих з “великим начальством”, які можуть, таким чином, для нас у начальства щось випросити, то, звичайно, це заперечення переконливе. Інша справа, що Христос просто не є начальством такого роду. Він зовсім не гребує приймати грішників особисто.

Відмова від шанування святих неспроможна з тієї точки зору, що Господь влаштовує Церкву особливим чином. Церква, за словом апостольським – тіло Христове (1Кор. 12:27), організм, в якому життя, що наповнює його, передається від одного члена до другого. Тут, на землі, Христос допомагає нам через інших людей – через інших християн, які піклуються про наші духовні і фізичні потреби. Задум Божий не полягав у тому, щоб створити кожного з нас островом. Ми частини континенту, і блага спасіння з’єднують нас з іншими християнами, а не відділяють від них. Спасіння полягає не лише в тому, щоб якось витягнути нас з пекла; його мета – нова єдність, відновлена людська родина, голова якої Христос.

Христос шукає з’єднати нас не лише з Собою, але і один з одним; для Голови сім’ї важливо, щоб між усіма її членами встановилися стосунки спорідненості. Святі – це відновлене людство, у спілкування з яким ми входимо через віру в Христа – це наші істинні друзі. Спілкування зі святими – це не спосіб про щось просити Христа; це початок тієї реальності Божої сім’ї, в яку ми остаточно увійдемо в житті майбутнього віку.

Святі – громадяни небесного Єрусалиму, які готові подати допомогу нам, мандрівникам на чужині. Ми дізналися Євангеліє, були наставлені в ньому, прийняли Хрещення і приймаємо Євхаристію з рук людських – і це не випадковість, такий задум Божий про людський рід. Бог бажає вшанувати Своє творіння, зробивши їх співучасниками Свого задуму. Як каже апостол Павло: “Бо ми співпрацівники Божі, а ви Божа нива, Божа будівля” (1Кор. 3:9). Не тому, що Йому не вистачає Своїх можливостей, і не тому, що Він неохоче надає допомогу, але тому, що задум Божий включає передачу Його дарів – у тому числі дарів, що відносяться до вічного спасіння, – через людей. Як у багатодітній сім’ї батько навчає старших братів піклуватися про молодших, так і наші старші брати, наші друзі святі, з радістю надають нам допомогу за Його волею.

Проте практика звернення до святих не повинна і не може замінити в духовному житті християнина безпосереднього звернення до Бога. Якщо така заміна в людини все ж відбувається, це серйозний привід замислитися про її духовне здоров’я.

2) Господь казав: “Просіть, і дасться вам” і “Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь?” (Мф. 7:7,9). Чому ж тоді Бог не відповідає на мої молитви? Прошу “хліба”, а отримую “камінь”. Чи потрібно продовжувати просити?

Звичайно ж, слід продовжувати молитовне спілкування з Богом і ставитися до “відстрочення” виконання наших прохань так, як це радить робити старець Паїсій Святогорець: “Якщо Він чогось нам не дає – або для того, щоб випробувати нас, або ж для того, щоб нас уберегти, – то не лише прийматимемо це з радістю, але і роздумуватимемо про це, щоб дістати від цього користь. Він знає, коли і як допомогти Своєму творінню, Він допомагає відомим Йому способом у слушний для цього час. Проте часто Його немічному творінню бракує терпіння, воно хоче отримати просиме цієї самої хвилини, як мале дитя, яке просить у матері бублик недопечений і не може потерпіти, доки він буде готовий”. Тобто – Бог любить кожного з нас, кожному завжди бажає тільки блага і завжди готовий дати нам усе, у чому ми зазнаємо нужду. Проблема в тому, що ми самі не завжди буваємо готові до прийняття того, про що просимо, і ще рідше маємо чітке уявлення про те, що нам дійсно потрібне.

Автор: Олександр Ткаченко