Про гадаринського біснуватого

У переданні є історія про те, як одного дня якийсь старець прийшов зі своїм учнем у місто, і вони заблукали. Наставник послав учня запитати дорогу. А в цей час народ прямував до ареопагу[1]. Учень запитав якогось чоловіка так:

– Куди ти прямуєш, невірний?

І отримав по шиї.

Тоді наставник сам підійшов до громадянина і звернувся до нього так:

– Я бачу, що ти серйозна людина і так же, як і ми, шукаєш істину. Чи не міг би, ти, брате…

Дорога негайно була вказана.

Тепер читаємо в Євангелії: “І припливли в землю Гадаринську, що навпроти Галилеї. Коли ж Він зійшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, що упродовж багатьох років мав бісів, і не вдягався в одяг, і жив не в домі, а в гробах. Побачивши ж Ісуса, він закричав, припав до Нього і гучним голосом сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене!” (Лк. 8:26-28).

Перша реакція хворої людини: знову прийшли її мучити! Природно, оскільки до цього вона нічого хорошого від людей не бачила. Тим більше, несподівана зустріч з великою компанією рішучих людей сталася в передсвітанковому сутінку. У ті часи зустріч з нічною бродячою компанією не обіцяла нічого хорошого.

Він жив у гробах, і ніхто не міг його зв’язати, навіть ланцюгами, бо багато разів він був скований кайданами та ланцюгами, але розривав ланцюги і розбивав залізні кайдани, і ніхто не мав сили приборкати його. Завжди, вночі та вдень, був він у гробах і в горах, кричав та бився об каміння. Побачивши ж Ісуса здаля, прибіг і поклонився Йому” (Мк. 5:3-6).

Нещасний страждав усе життя не лише від бісів, але і від людей. Люди його змучили настільки, що він втік від них у гори.

Гадаринська країна – це гори неподалік від Галилейського озера. Там багато вузьких ущелин і печер, які слов’янською називаються “гроби”, оскільки на Сході померлих часто не ховали, як у нас, у землі, а клали в печери і вхід замуровували. У горах і гробах цьому біснуватому було краще, ніж серед рідних. Без їжі, без тепла, проте на волі.

Ми без зусиль можемо помітити, що велика частина євангельських чудес була здійснена Христом заради людей, які абсолютно зневірилися. Чудеса були здійснені над сліпими, розслабленими і навіть над померлими, заради їх родичів.

У цих чудесах Господь показує нам кілька важливих речей.

По-перше, те, що Бог – благий, і ніхто в Нього не забутий. Господь шукає всяку людину скрізь і завжди. А по-друге, що любов до людей – це запорука любові до Бога. Милість до слабких – найпростіший спосіб довести свою любов до Бога і людей. У всьому цьому ми можемо бачити важливість двох зустрічних потоків любові. Починається цей рух з того, що людина одного дня починає бачити Бога. Бачити Його можна серцем, розумом або таємничо і невимовно духом. Біснуватий побачив Його мимоволі, через особливість хвороби.

Житель гробів, якому через хворобу, був відкритий світ піднебесної – житла бісів, зміг у ньому розрізнити когось дуже дивного. Він побачив у Ньому істоту, протилежну до бісів, що мучили його. Побачивши Христа, зміг оцінити Його велич і вклонився Йому. Він дозволив Христу здійснити над ним Його волю.

Біснуватий побачив незвичайне – Христа. А Христос, очевидно, навмисно шукав його.

Про дивність Христа міркували і учні, які були з Ним у човні. Вони щойно вийшли з човна, що ледь не потонув. Вони бачили як Петро йшов по воді. Вони бачили приборкання бурі:

– Хто це, Хто керує вітрами і бурею?

Ісус утихомирює бурю, Джеймс Тіссо

Христос не квапиться Сам свідчити про Себе. Він збирає свідків. На їхні питання дає відповідь незнайомець:

– Ісус, Син Бога Вишнього.

Син Бога – це неймовірне поєднання слів для юдеїв. Але диво і зцілена людина свідчать про цю нову таємницю. Страх бурі змінюється страхом близькості дива.

Бо Ісус повелів нечистому духові вийти з цього чоловіка, тому що він багато років мучив його; і в’язали його ланцюгами залізними і путами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і гнав його біс у пустелю” (Лк. 8:29).

Абсолютно природно, що зцілена людина, знайшовши поряд з Христом благо, не захотіла залишити лікаря. Навіщо повертатися в місто, де вона була нікому не потрібна і де їй принесли багато зла? Таємниця вражаючого поєднання божества і людини зачарувала душу гадаринського жителя настільки, що він тут же був готовий піти з Ним куди завгодно.

Диво несподівано вражає душу, повертає їй слух і зір, так, що вона несподівано поряд з собою бачить і чує Бога. І вражена людина, лякаючись своєї забудькуватості, вигукує:

– Бог поруч!

Так і жителі тієї країни вжахнулися. І було від чого. Вони, правовірні юдеї, які жили в оточенні язичників, займалися дуже сумнівною справою: розведенням свиней на продаж. Це начебто сьогодні “добрий” християнин займався сутенерством, наркотиками, торгівлею горілки, обманом або хабарництвом. Припустимо, сам вино не п’є, а горілку відпускає місцевим алкоголікам, наживаючись на горі і сльозах їх рідні.

Диво нагадало свинарям відразу про багато що. З одного боку, про Бога. Біси не могли вигнати самих себе. Цього не могли зробити жителі гадаринського міста. Залишається тільки те, що це відбулося силою Бога.

Близькість Бога викрила спритних городян і нагадала відразу про дві забуті речі: про Завіт і милосердя.

Нагадування про Завіт викриває їх брудний бізнес. Два стовпи Біблії: псалми Давида і книга Іова побічно викрили городян у немилосерді до хворого і нещасного сусіда.

Диво, як близькість Бога, поставило питання про згортання комерційної “схеми”. Проте питання легких заробітків, турбота про прожиток сімей, оплату податків, купівлі розкішних речей стали переважувати іншу чашу ваг. Усе як у нас.

Усі ми, так або інакше, задіяні в товарно-грошових відносинах. І в більшості випадків, бути християнином – це терпіти певні збитки. Гріх завжди прибутковіше.

Християнин має вести бізнес кристально чисто, дотримувати слово, ніколи не обманювати, повертати борги і багато що інше. Це не лише глобальні вчинки, але аж до дрібниць: не красти час працедавця, просиджуючи робочий час в Інтернеті, не йти раніше з роботи, якісно виконувати роботу, не лінуватися.

Син Божий приніс гадаринцям дискомфорт. А оскільки з такою людиною не посперечаєшся, то вони просили Його піти по-хорошому, не рахуючись зі збитками. Зараз так само багато хто прагне вчинити з Богом як з фінінспектором або бізнес-партнером – відкупитися чи виштовхати. Розуміючи, що ходять під Богом, можуть, наприклад, “відвантажити” грошей на храм. Хіба мало. Раптом пронесе. У кого немає грошей, можуть сплатити “податки” дрібними внесками і громадськими роботами: свічками, поклонами, “стоянням” у храмі і багато ще чим, на що багате біляцерковне обрядове життя. Але Христу не потрібні відсотки з брудного бізнесу, брудного життя чи служіння.

Ще вигідніше спробувати виштовхнути Бога за двері без всякої сплати “податків”. У неділю чи серед сім’ї Бог є. У бізнесі і в понеділок нехай Він йде туди, звідки прийшов, з нашого гадаринського краю: “Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах. І вийшли побачити, що сталось; і, прийшовши до Ісуса, знайшли чоловіка, з якого вийшли біси, одягненого і при своєму розумі, котрий сидів біля ніг Ісусових, і вжахнулися. А ті, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий. І весь народ краю Гадаринського просив Його відійти від них, бо їх охопив великий страх. Він увійшов у човен і повернувся” (Лк. 8:34-37).

По суті справи, городяни розірвали Завіт заради бізнесу. Бог і бізнес перешкодили один одному. Брудному бізнесу заважає не лише Бог, але і люди. Навіть близькі люди не бажані в справах. Ми багато разів чули фразу про бізнес, в якій немає не лише Бога, але і взагалі людського виміру:

– Нічого особистого, тільки бізнес.

Тим самим людина підкреслює, що її робота – це чисте незамутнене служіння мамоні.

Наша праця, у нормі, імітує майбутню працю в Раю. Наші праця і життя мають бути органічною частиною Божого домобудівництва. Ми всі покликані зіграти в цьому проекті якусь свою і важливу роль. Але якщо наша праця не є частиною Божого проекту, тоді він є частиною якогось іншого задуму, поза Богом.

Святе місце порожнім не буває. І якщо воно не зайняте Богом, то займається бісами. Ці непрохані мігранти поступово влаштовують собі в душі свій дім, плодяться, і з віком ми бачимо пенсіонера-психа, який не може ужитися навіть з тими, хто його любить. Смерть його рідня зустрічає із зітханням полегшення:

– Сам відмучився і нас перестав мучити.

Що ж такого цінного тримає при собі, пенсіонер, який вижив з розуму? Що шукає молодий самовбивця? Видимість свободи чи свободу в тому вигляді, як розуміють біси. Свободу від Бога. Свободу від людей і любові. Біси, ревнуючи про любов Бога до людини, підсаджують її на наркотичну радість гріха. Радість бісів – розколоти молотом гріха горіх особи і викрасти дари Божі з рук недалекої і обдуреної людини.

Ми всі в тій або іншій мірі заражені первородним гріхом бісівської свободи і незалежності. Гріхи – наш бізнес поза справою Бога. Це наші свині, з якими нам шкода розлучитися. Адже благодать береться працею, а свинська радість майже даром, під сатанинські відсотки загробного життя. Коли це ще настане загробне життя, і чи будуть взагалі пред’явлені платіжні документи? Народна “мудрість” говорить про те, що звідти ніхто не приходив і нічого не розповідав.

Нас, майже нікого, не лякає безодня, що уготована свиням. Ми якось звиклися з думкою, що Раю нам не побачити. Склалася традиція в думці, що Рай взагалі річ недосяжна настільки, що і бажати його грішно. І говорять, що пристойно думати тільки про затишне місце в Пеклі. Звичайно, десь на самому дні тліє думка, що Господь благий, і Пекла насправді немає, і що Бог якось влаштує все до кращого. Ми сміємося, що і в пеклі живуть пристойні люди. Але свині, що летять у безодню, і біси, що не хочуть повертатися в пекло, говорять про інше: життя без Бога – це тяжка, нескінченна катастрофа.

Біси брехали, що їх мучить Христос. Вони мучать себе самі, як і мучать себе самі всі нещасні люди, які не мають спільної частини з Христом. Але біси не брехали, що життя в їх світі – мука. Мука – взагалі все, що не має відношення до Бога.

Зцілений біснуватий хотів залишитися з Христом і Його учнями, але Ісус відіслав його на проповідь назад у своє місто. Це повчально тим, що служіння Христу відбувається не лише серед обраних – Його учнів. Не лише серед висвячених священнослужителів. Спасіння не означає тільки прийняття священицького сану чи навчання в семінарії.

Для більшості людей уготований шлях проповіді у своїй рідній країні, місті, роботі і сім’ї. Бог Сам знає, куди посадити Свій паросток. Можливо, місія людини і буде пов’язана з проповіддю Христа в інших землях, але частіше Гадаринська країна – це наша нива. Нас не покликали в Єрусалим на Голгофу. Нас просили попрацювати тут.

Гадаринський християнин йде до себе в місто. Ми повинні піти у свій світ. Адже прояв біснування полягає не в тому, що люди не хочуть з нами жити, але в тому, що біснуватий не хоче з ними ділити дах. Тому вчинок, що протистоїть біснуванню, – піти до людей зі словом Божим.

Чоловік же, з якого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним. Але Ісус відпустив його, сказавши: повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус” (Лк. 8:38,39).

Гадаринський християнин йде один. Християни були і будуть завжди одні серед своєї Гадари. Господу потрібні Його люди, які свідчать про Нього своїм добрим життям, що перемагає зло в усіх куточках всесвіту. Йому потрібні учні там, де ім’я Бога забуте. Йому потрібні люди правди.

Зцілений біснуватий показав приклад. У поклонінні Христу він дав Богу можливість виявити Свою любов, а в тому, що прийняв місію проповіді в рідному місті, – що він готовий повернути Богові любов справою.

Завдання нашого життя полягає не в тому, щоб зціляти біснуватих. Ці зцілення – побічний продукт. Наше завдання – здійснювати жертву правди. Вона вища за слова і наміри. Правда – показник чистоти душі і її можливості прийняти в себе Бога. З Богом людина може і гори переставляти, піднімати померлих, зціляти біснуватих і виконувати будь-яку роботу Божу на тому місці, куди вона була послана. Зцілений вирушив зціляти тих, хто хотів вилікувати його і зробити таким, як вони, злочинцем Закону.

Язичник, що побив учня наставника, не побачив у ньому ні любові, ні правди. Але це не означає, що грек був злим. Він виявився цілком здатним на добру справу. Умовою зміни городянина стали любов і правда. Правда, сполучена з любов’ю – ліки, що допомагають хворій душі знайти віру і Бога. Поволі всяка душа шукає можливість стати здоровою, тобто повернути собі райське блаженство. Язичник прийняв його від праведника і сам створив добро. Біснуватий прийняв ці дари від Бога і зцілився. Ми, християни, прийнявши хрещення, обіцяли нести правду і любов людям. Ми обіцяли бути тими, через кого приходить позбавлення Боже.

Господи, благослови нашу жертву правди!

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: 23 неділя після П’ятидесятниці


[1] Ареопаг – вищий судовий і урядовий контролюючий орган Стародавніх Афін, де часто проходили філософські диспути