Зустріч в електричці

Років у двадцять у мене з’явилося смутне, неоформлене, але дуже щире бажання – стати віруючою людиною. Але як це зробити було незрозуміло. Несподівано я опинився перед дивним фактом: виявляється, у людини немає такого “мускула”, який можна було б напружити, і – оп! – ти вже став віруючим. Людина не може змусити себе увірувати, навіть якщо дуже сильно цього хоче. А я – хотів. І сильно.

У моєму розумінні, віруючі люди володіли чимось дуже важливим. Якоюсь величезною і необхідною для нормального життя правдою, якої в мене тоді не було. Парадоксальна річ: – ми можемо дуже багато що зробити довільно, але не в змозі змусити себе щось полюбити, чогось бажати, або в щось повірити. Це лежить вже за межами нашої вольової сфери. Увірувати в Бога можливо, лише коли Сам Бог відкриється тобі якимсь чином. І якщо щире бажання стати віруючим у людини з’явилося, воно не залишиться без відповіді.

У мене це було так. Одного дня я узяв із собою в електричку Євангеліє. Просто так, з цікавості. Що називається – почитати в дорозі, ознайомитися з текстом. Відкрив.

І все! Я вчепився в нього і просто відірватися не міг: читав, читав, читав. Хоча, це дуже стомливе заняття, особливо з незвички. Чим довше я читав, тим краще починав бачити, що поняття добра і зла виявляється, зовсім не абстрактні і не відносні. І всі етичні категорії, які існують у світі, насправді мають витік і пояснення от у цій, непоказній на вигляд книжечці.

Для мене це було настільки вражаюче, що я виявився в справжньому культурному, психологічному і Бог знає в якому ще шоці. А потім зі мною і зовсім почалося щось дивне, чому я досі не можу знайти жодного раціонального пояснення і лише можу розповісти, як це було. Я раптом відчув у своїй свідомості певний потужний процес: усе, що я на той час пережив, відчув, передумав, уся інформація, яка лежала в мене у свідомості безформними купами мотлоху, раптом почала як би сама собою вишиковуватися в строгі послідовні ряди, от прямо – тут і зараз.

Усі мої знання про світ за декілька хвилин прийшли у впорядкований стан. Цей процес відбувався незалежно від моєї волі, я лише з подивом спостерігав за ним як би з боку. І коли він завершився, я побачив абсолютно ясно, що… так, світ дійсно створений Богом. Дійсно, Бог цей світ досі підтримує в бутті. Дійсно, якщо цей світ досі не розвалився, і люди ще не повбивали один одного, то виключно лише через те, що в ньому все ще діють принципи, описані в цій книжці. Усе!

З цієї миті я став віруючою людиною. Сідав в електричку невіруючим, а виліз з неї – віруючим. Ось так!

І мені відразу раптом стало страшно і незатишно! Зазвичай люди кажуть, що коли вони увірували, у них був захват якийсь, радість. Не знаю. Я вийшов тоді з електрички в стані, близькому до паніки. Стою на пероні, і думаю: “Ну і як тепер далі-то жити?”

З одного боку, збулося те, про що я давно мріяв – Бог відкрив мені Себе. Але як жити в присутності Божій, знаючи, що Господь мене бачить ЗАВЖДИ, знає кожну мою дію, кожне слово і навіть кожен помисел? Адже нічого тепер від Нього не приховаєш, не втаїш. Моторошне з незвички відчуття. Напевно, це було те саме, біблійне: “Страшно впасти в руки Бога Живого!” (Євр. 10:31). Потім я зрозумів, що усвідомлення своєї гріховності перед Очима Божими і жах від цього усвідомлення є дуже важливою передумовою для духовної боротьби християнина зі своїми гріхами і пристрастями. А тоді просто стояв на засніженому пероні, і мені було страшно жити далі так, як я жив до цієї зустрічі з Богом.

Автор: Олександр Ткаченко