Зуміти побачити

«У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба підтримувати слабких і пам’ятати слово Господа Ісуса, бо Він сам сказав: “Блаженніше давати, ніж приймати”» (Діян. 20:35), – найдивовижніше те, що ніде в Євангеліях ми не зустрічаємо наведених Христових слів, їх лише цитує Павло під час прощальної промови до ефеських пресвітерів. Це, ясна річ, у жодній мірі не применшує їх важливості, адже Книга Діянь св. Апостолів так само натхнена Богом, як і Євангелія, і в цьому навіть є певний символізм, що ці Христові слова нам передала людина, яка сама стала живим втіленням цих слів. Людина, яка найбільше серед усіх апостолів посприяла поширенню Благої звістки тодішньою ойкуменою.

Навряд чи нам, сучасним християнам, вдасться повторити Павлів подвиг. Але втілити власним життям Христовий вислів: «Блаженніше давати, ніж приймати», нам вдасться. Звісно, з Божою допомогою, адже «все можливе віруючому» (Мр. 9:23). А от з цим, судячи з навколишнього життя, не все гаразд. Адже серед людей, які вважають себе віруючими в Бога, відсоток тих, хто готовий дійсно цілеспрямовано, на постійні основі, але не час від часу, творити діла милосердя, як того бажає Бог, насправді вкрай малий. Більшість лише обмежується добрими намірами, якщо взагалі задумується про це. Дехто ж починає скаржитися (чи все ж таки «скаржитися», тим самим знаходячи собі виправдання?), що не має сил, можливості, нагоди, щоб дійсно зробити якусь добру річ. А чи дійсно так? На це запитання дає відповідь вчинок милосердного самарянина з однойменної Христової притчі.

Звернемо передусім увагу на один момент: «Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього [побитого, ледь живого подорожнього] і, побачивши його, змилосердився…» (Лк. 10:33). Загалом, усі звертають увагу на подальші дії самарянина, на те, як саме він допоміг пораненому подорожньому, але найголовніше тут не це, головне – що самарянин побачив і змилосердився. І саме в такій послідовності: спочатку побачив, а потім, як вже результат – він змилосердився. Щоб відчути всю сутність цього моменту, треба поставити себе в схожі обставини: коли людина поруч з нами потребує допомоги. Виявлятися ця потреба в допомозі може і не таким явним чином, як це було в сюжеті Христової притчі, але за бажання, за умови мінімальної уваги до оточення, ми завжди зможемо цю потребу побачити. От тільки побачити ми зможемо, якщо захочемо… А бажання це мало в кого виникає.

І це не дивно, адже таке бажання зазвичай треба розвивати протягом усього життя, вчитися хоч трошки перейматися проблемами інших, не замикатися на власному колі інтересів, пам’ятати, що окрім тебе на цій планеті живе 7 мільярдів людей… Одним словом, «хто має вухо, нехай чує» (Одкр. 3:22). А хто не хоче чути… про це поговоримо наприкінці допису, а зараз сконцентруємо увагу на милосерді, діяльній участі в житті ближнього.

«Радуйтеся з тими, хто радується, і плачте з тими, хто плаче» (Рим. 12:15), – радить нам Біблія. Так вже у світі склалося (і це не є «надбанням» наших часів), що найбільше люди потребують співчуття, розради, доброго слова і дрібки уваги з боку оточення. Того, на що так скупі люди протягом усіх часів. Виявляється, для того щоб допомогти ближньому, потрібно лише трохи уваги (зуміти того ближнього побачити, чи, як варіант, побачити ближнього в людині, що опинилася поруч) і милосердя… А решту влаштує Бог, давши все необхідне для допомоги цьому ближньому. Як це було у випадку із самарянином, а також було і може бути з кожним з нас за умови нашого бажання побачити і допомогти ближньому.

Тепер же стосовно тих, хто не готовий все це чути, а заодно бачити ближнього. «Всякому, хто має, тому дасться; а хто не має, відбереться і те, що має» (Лк. 19:26), – ясна річ, що ці глухі до чужого горя нічого не зрозуміють зі сказаного Спасителем. А для тих, хто розуміє, Господь звертає наступні слова: «Блаженний, хто дбає про [вбогих і] бідних, в день скорботи спасає його Господь. Господь збереже його й охоронить життя його. Блаженним він буде на землі» (Пс. 40:2,3). Отже, найкращий спосіб вижити в скрутні фінансові часи – це допомагати більш нужденним ближнім. Допомагати, переконуючись у Христовому заклику: «Блаженніше давати, ніж приймати». Допомагати, щоб на власному досвіді переконатись: «Хтось сипле щедро, і йому ще додається; а інший надміру ощадливий, і однак же убожіє» (Пр. 11:24).

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 25 неділя після П’ятидесятниці