Щира вдячність

У Христовій притчі про милосердного самарянина прийнято ототожнювати себе з героями цієї притчі. Добре, звичайно, якщо особисто зможеш відповідати самарянинові, значно гірше – священикові чи левітові, і мало хто хоче опинитися на місці «ледве живого» (Лк. 10:30) пораненого. Але щось подібне, на жаль, стається час від часу з кожним з нас.

Звісно, наша халепа не обов’язково має набувати подібних форм, але, так чи інакше, ми деколи потрапляємо в ситуацію цілковитої залежності від інших людей. У ситуації, коли ми випробовуємо на власному досвіді слушність народної мудрості: «Друг пізнається в біді». От тільки «другом» часто-густо виявляється цілком стороння людина. А ті, на кого ми покладали надію, виявляються лише «друзями» за назвою…

Таке, чесно кажучи, трапляється в житті не раз, і не два. От тільки про це ми забуваємо, як часто забуваємо про те, хто нам допоміг у біді, і в такому випадку часто уподібнюємося ще до одного з героїв Христової притчі – законника, який задався питанням: «Що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?» (Лк. 10:25).

І знав же відповідь, але весь час намагався уникнути її, знайти якийсь обхідний шлях, щоб не визнати цілком очевидну річ: «Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити… Тож за їхніми плодами пізнаєте їх» (Мф. 7:18,20). Тобто людей варто сприймати за їхніми справами, а не за якимись іншими ознаками, як наприклад, за походженням, за соціальним статусом, за користю, яку ми начебто можемо отримати з дружби з ними.

Одним словом, законник поводився як переважна більшість з нас… до того моменту, як спіткає якесь лихо, що виявить серед оточення дійсних друзів. От тільки зазвичай у більшості людей вкрай коротка пам’ять, і вони з часом досить часто забувають своїх благодійників. Дехто ж «просувається» далі, вдаючи що ніби нічого не сталося і повертається до старого кола друзів, яких і «друзями» назвати тяжко, і які знову ж таки виявлять свою справжню сутність, якщо станеться якесь чергове лихо.

Дехто може зауважити, що в цих міркуваннях жодного разу не було згадано Бога, адже Біблія неодноразово нагадує, напоумляє нас, що в будь-якій ситуацій варто покладатися саме на Нього: «Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (1Пет. 5:7). Зауважте, так і каже, що саме «на Нього», як і те, що «проклята людина, яка надіється на людину і плоть робить своєю опорою, і серце якої відходить від Господа» (Єр. 17:5).

Все це вірно, тільки от ці біблійні істини закриті від більшості людей. І закриті власне їхньою невдячністю, а через те, якщо людина не може бути вдячною видимій людині, як вона може бути вдячною невидимому тілесними очима Богові? – Ніяк: «Ми говоримо про те, що знаємо, і свідчимо про те, що бачили, а ви свідчення Нашого не приймаєте. Якщо Я сказав вам про земне і ви не вірите, то як повірите, коли буду говорити вам про небесне?» (Ін. 3:11,12), – казав Христос під час нічної зустрічі з Никодимом.

Це саме стосується і нашої вдячності Богові: доки ми не навчимося бути вдячними людям, ми ніколи не зможемо бути по-справжньому вдячними Богові. Наші стосунки з Богом швидше нагадуватимуть трудову угоду роботодавця і робітника, ніж довірливі стосунки Отця і дітей, до яких власне прагне Господь. Але такі стосунки неможливі без щирої вдячності.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 25 неділя після П’ятидесятниці