Пов’язані сатаною

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Якщо в бочку чистої джерельної води крапнути лише одну краплю отрути, уся вода в бочці виявиться отруєною, небезпечною для життя. Так і зі свободою, якою Бог нагородив людину, створивши її за Своїм образом і подобою. Свобода – невід’ємна істотна властивість, а не тільки право людини. Людина так само вільна, як вільний Бог, і недаремно «Євангеліст Старого Завіту», пророк Ісая, запитує самого себе і усіх нас: «Хто зрозумів дух Господа, і був радником у Нього й учив Його?» (Іс. 40:13). Від свободи, як від життя, не можна відмовитися; не можна, наприклад, не бути. Так само не можна не бути вільним, можна тільки змінювати сферу застосування божественної свободи. Так Богом дана свобода людини, отруєна гріхом, стала «усвідомленою необхідністю», замість того щоб бути безмежною любов’ю. Людина, яка відмовилася від гідності Божого дитя, стала рабом власних пристрастей. Вона, бідна, гадала, що буде «як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3:5), а на ділі довелося «повернутися в порох» (Бут. 3:19). Але і тут, «у поросі», серед пристрастей і піклувань світу цього, можна спрямувати свій погляд на Небо, до Бога, а можна нахилитися до землі, зігнутися, скорчитися в три погибелі під тягарем гріха, що насилує тебе.

Це ще добре, коли знаєш, що зігнутий, що поневолений. Коли, наприклад, пригинає тебе до землі щось досить очевидне, на кшталт пияцтва, яке, як ні ухитряйся, все одно не приховаєш і чеснотою не назвеш. Але буває і так, що людина ходить, високо здійнявши голову, отаким гоголем, і їй самій просто невтямки, що вона скорчена, зігнута, пригнута до землі, відвернена від Неба власним марнославством, що жалюгідне честолюбство тяжкою гирею висить у неї на шиї, не даючи кинути погляд на Небо. Де такому здогадатися, що це не жалюгідну скорчену жінку з Єрусалимської синагоги, а його, такого гордого, «зв’язав сатана», що це він, такий стрункий і такий самовдоволений, «не може випростатися»! Природно, що йому і на думку не спаде славити Бога. Як тут когось ще славити, коли увесь зайнятий собою! Так Богом дана свобода цілком «вільно» вживається грішником у зло, так замість слави Господові він співає урочисті гімни власній похоті, так він, нещасний, стає рабом гріха, замість того щоб у свободі любові стати дитям Божим.

Сатана, що зв’язав людину, ніколи не задовольняється півзаходами. Йому, бачиш, мало, щоб ти просто поклонявся і служив йому, думаючи при цьому, що служиш собі; він, ворог роду людського і батько брехні, хоче твоєї остаточної погибелі, він хоче, за словами одного християнського письменника, «зжерти і перетравити тебе». Тому приземленість і гріховна скорченість – тільки перший етап його брудної і жорстокої роботи. Ходи собі доки гоголем, перебувай у захваті свободою безбожництва і безвір’я – свого часу «древній змій», ангел-згубник нагодує тебе досхочу і солодкою печаллю, і гірким смутком, і приголомшуючим відчаєм. Повільно, але вірно буде він творити свою злу справу, пригинаючи тебе до землі, поки ти не станеш трупом і не повернешся в порох.

Людина не в змозі самостійно чинити опір цьому насильству зла. Людина не в змозі часом навіть усвідомити те, що вона, бідолаха, скорчена гріхом, зґвалтована і знівечена пристрастями. Раз «весь світ лежить у злі» (1Ін. 5:19), як же їй, маленькій і беззахисній частині злого світу, вибратися самій з цього болота? «Людям це неможливо, Богові ж усе можливо» (Мф. 19:26). Тому милосердний Бог приходить у наш світ, як Він прийшов в Єрусалимську синагогу, і каже кожному з нас, хто «має дух немочі»: «Ти звільнений від твоєї недуги» (див. Лк. 13:12). Бог простягає нам Свою руку в Таїнствах Церкви, бо Йому нас шкода, бо Він любить Своє Творіння, тому що Він є Любов (1Ін. 4:8).

«Ангел сатани» (2Кор. 12:7), який шкодив не лише апостолу Павлу, але і кожному з нас, намагається перешкодити людині опертися на руку спасіння, протягнуту нашим Богом. Цей капосник, подібно до начальника синагоги, каже нам: «Не час! Встигнете ще покаятися. Буде ще час для молитви, для посту, для повернення в дім Отця вашого». Але ми знаємо, що «дні лукаві» (Еф. 5:16), нам відомо, «що день Господній так прийде, як злодій уночі» (1Сол. 5:2). Тому ми не хочемо прислухатися до поборників правил і пристойності світу, що лежить у злі. Тому ми і просимо Подавця усіх благ: «Прийди і вселися в нас». Тому ми услід за нещасною зігнутою жінкою чекаємо позбавлення від рабства гріху. Тому ми упевнені, що в Бога немає субот, немає днів спокою, коли йдеться про спасіння людини. Тому ми сподіваємося, що над кожним з нас рано чи пізно прозвучать повні любові і співчуття слова нашого Спасителя: «Ти звільнений від твоєї недуги». Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 27 неділя після П’ятидесятниці