Про людей, які не можуть жити без проблем

Бог бачить, що дар тобі не потрібен

Ти тонеш у похмурих думках. Усе навколо видається в чорному кольорі. Не розумію, навіщо тобі це треба? Чому неприємності, переживання, відчайдушні думки, спотворення дійсності стали сенсом твого життя? Ось, у тебе є будинок. А ти усе скаржишся, що тобі бракує то одне, то друге. У тебе будинок! Хіба у всіх є власні будинки? Ти не платиш за оренду, він – твій! А ти цього не цінуєш. Та навіть якщо б ти орендував – хіба всякий може дозволити собі орендувати цілий будинок? Не цінуєш, не розумієш. Знаєш, що ти зараз робиш? Ти ніби кажеш Богові: «Господи, я не розумію Твого дару, не ціную його». І тим самим змушуєш Бога забрати в тебе цей дар. Життя саме розпорядиться таким чином. І це не буде помстою. Просто Бог бачить, що Його дар тобі не потрібен.

Якщо дар, посланий нам Богом для того, щоб ми стали чуйнішими, м’якшими, вдячнішими, покірливішими, задоволеними і спокійними, не робить нас такими, навіщо тоді він взагалі потрібен? І Господь каже: «Поверни мені Мій дар назад, Я заберу його – і не тому, що не хочу, щоб він у тебе був. Навпаки, Я хотів би дати тобі ще багато усього, але раз ти не бажаєш зберегти те мале, що є в тебе зараз, як Я можу дати тобі більше? І не думай, що маючи більше Моїх дарів, ти станеш щасливішим». Адже скиглій скаржиться навіть при достатку, а спокійна людина задовольняється і малим. Це те, про що каже апостол Павло: «Бо я навчився бути задоволеним тим, що в мене є, умію жити і в злиднях, вмію жити і в достатку; вчився всього і в усьому, насичуватись і терпіти голод, бути і в достатку, і в нестатках» (Фил. 4:11-12).

Припини скаржитися

Припини скаржитися. Навчися дякувати Богові навіть за те, що відбувається всупереч. Як нам досягти духовної висоти тієї людини, яка казала: «Дякую Тобі, Господи, за те, що в мене рак»? Ми не в змозі дякувати навіть за здоров’я! Куди вже до вдячності за хворобу. А чому людина дякувала за це Господові? «Чому тільки не навчила мене моя хвороба! – казала вона. – Я навчилася терпінню, любові, упокорюванню, молитві. Навчилася не пам’ятати зла, вірити, думати про смерть і сподіватися на воскресіння! І усе завдяки раку! Хіба це не дар Божий?» А інша людина пашить здоров’ям, але душа її занурена в смуток.

Знаєш, як це називається, коли в тебе є все, а ти постійно скаржишся, що чогось бракує? «Отче, я посварилася з чоловіком. Ми розлучаємося»; «Дружина мене не любить. Ми хочемо розлучитися». Ніяк не можемо бути задоволеними. Адже і за такі неприємності слід казати «дякую». Якщо довіряти Богові і просити Його відкрити Свою волю, Він зробить так, що ми зрозуміємо це. Абсолютно точно. Можливо, тобі важко подякувати Йому зараз, бо рана доки не загоїлася і розлука настала зовсім нещодавно. Зараз ти не можеш зрозуміти, що уся подія – до добра, для твого блага. Поки не можеш. Але повір, це Боже благодіяння.

«Господи, дякуємо Тобі за усі видимі і невидимі благодіяння». Адже в житті усе – від Бога. Але ми цього не бачимо, не розуміємо.

Бог виконав обидва бажання

Одна жінка скаржилася старцеві Паїсію:

– Мій чоловік на півроку йде в плавання! Чим я винна, що живу без нього, одна, і нудьгую!

А старець сказав їй у відповідь:

– Пам’ятаєш, у молодості ти постійно казала: «Хочу бути черницею, черницею, хочу присвятити своє життя Господові»? Чому ж зараз ти скаржишся?

– Так, отче, я це казала, але потім все-таки вирішила вийти заміж, бо зрозуміла – не зможу жити таким життям!

– Ось. Ти довго не могла вибрати, а Бог почув твої молитви і виконав обидва бажання. А тепер ти обурюєшся.

– Отче, ну як я можу не обурюватися, якщо мого чоловіка по півроку немає удома!

– Але хіба ти не молилася про те, щоб стати черницею? І не казала: «Або в монастир, або заміж?» Ось тобі і відповідь від Бога.

Здивована жінка згадала, як у молодості вона дійсно так молилася, не знаючи, який шлях вибрати. І вийшло, що по волі Божій вона тепер на півроку ставала черницею – чоловік йшов у плавання, а вона залишалася одна з дітьми і таким чином самовіддано служила Богові і ближнім. Коли ж її чоловік повертався, вона жила звичайним сімейним життям.

– Ох, адже і правда, отче.

– Наступного разу, – сказав їй старець, – подумай, перш ніж обурюватися.

Важливо тверезо оцінювати ситуацію і не давати собі занурюватися в скорботні думки і депресію. Не давати волю тривогам, втомі. Не ремствувати. Є люди, в яких вже сформувалася звичка думати тільки про погане. Вони не уміють, не можуть і не хочуть радіти. Господь посилає їм радість, а вони не бачать, не приймають її – бо в глибині душі просто не хочуть радіти. Я не перебільшую. Ти здивуєшся: «Хіба це можливо? Не може бути! Ми усі хочемо бути радісними!»

Але є люди, які не можуть жити без проблем. Проблеми дають їм сили, почуття упевненості. Їм просто необхідно наповнити своє життя проблемами, щоб було чим займатися! Вони не можуть жити у мирі, спокої, без щоденних сварок. Навіть розв’язавши проблему, ці люди тут же знаходять собі іншу – не унаслідок активної життєвої позиції, а тому, що вічно невдоволені тим, що мають. От вони і шукають собі новий матеріал для невдоволення.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)