Найбільший скарб Миколи Чудотворця

«Пам’ятайте наставників ваших, які проповідували вам слово Боже, і, дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їхню» (Євр. 13:7), – радить нам Святе Письмо. От тільки мало людей, які начебто вважають себе вірними, читають Біблію, а якщо, відповідно, не читають – то і не знають, а якщо не знають – то як зможуть виконати? Та про яке виконання може йти мова, якщо із заповідями Господніми не можуть визначитися, тобто, які біблійні приписи слід вважати заповідями Божими, а які – ні, вже не кажучи про якісь «поради». Навіть ті, що містяться в Біблії…

– А хіба не треба робити так, як радить Біблія? Адже Біблія – і є Слово Боже?

Цілком слушні запитання, але тільки для людей, для яких Слово Боже, Біблія має вартість, для людей, які наслідують приклад євангельського купця, «який шукає добрі перли, і, знайшовши одну коштовну перлину, іде й продає усе, що має, і купує її» (Мф. 13:45,46). Але таку високу ціну, тобто бути готовим віддати заради Слова все, зокрема власне життя, охочих знайдеться не так вже багато. Хоча, чесно кажучи, готових взагалі щось віддати, поступитися якоюсь дрібницею виявляється дуже мало.

Тому і виникає вибіркове слідування біблійним принципам, тому і виникають усілякі гіпотези та припущення, що намагаються нівелювати цінність Божого Слова, піддають сумнівам істинність написаного. І, як наслідок, виявляється все менш охочих скоритися Божому Слову. Втім, у такому стані речей немає нічого нового: «До своїх прийшов, і свої Його не прийняли. А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути, які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися» (Ін. 1:11-13).

От тільки щойно наведена євангельська цитата стосується не тільки Христових сучасників, але і подальші покоління людей, серед яких лише незначна частина людей вирішила слідувати за Христом. Стати «малим стадом» (див. Лк. 12:32), як із цього приводу колись висловився Спаситель.

До цього «малого стада» без жодного сумніву належав Микола Чудотворець, архієпископ Мир Лікійський, пам’ять якого так урочисто вшановують в Україні 6 грудня. Вшановують, але, на жаль, так мало про нього знають, вже не кажучи, щоб наслідувати його віру в Спасителя, яка, власне, і зробила його тим, ким він був  у земному житті і залишається в житті вічному – дитям Божим.

Певно, мало з тих, хто святкуватиме Свято Миколая, міг би назвати саме так Божого угодника Миколая. Але, напевно, особисто для самого Миколая – це був найбільший «титул», найбільший його життєвий скарб – зватися дитям Божим: «Бачите, яку любов дав нам Отець, щоб нам називатися і бути дітьми Божими» (1Ін. 3:1). От тільки до кола дітей Божих може потрапити будь-хто, було б тільки бажання прилучитися до Божої сім’ї, де панує любов, і де Бога, Творця нашого, можна просто по-сімейному, по-дитячому називати «Аввою», Татусем.

Заради такого дійсно варто віддати все, «продати усе, що маєш», як це свого часу і зробив Микола Чудотворець, архієпископ Мир Лікійський, пам’ять якого ми вшановуємо через 17 століть (от тільки вдумайтеся в цей термін!) після його відходу у вічність, де він зустрівся з Небесним Татусем.

Автор: Михайло Лукін

Усе по темі: Святителя Миколая