Боже покликання

Люди «світу цього» часто нарікають вірним, слід зауважити деколи цілком не безпідставно, що ті не виконують «заповідей Божих», маючи на увазі не тільки всім відомі заповіді, але і все, до чого закликає людей Біблія. Багато хто із людей зовнішніх заявляє, що не є «віруючим», не стає частиною Церкви, Тіла Христового, через те, що її окремі «члени» не відповідають Божому покликанню.

З цим не поспориш, щойно наведені закиди часто-густо відповідають дійсності, і як сказано в Біблії: «Багато званих, та мало обраних» (Лк. 14:24). І може скластися враження, що вірним самий раз у розпачі, за старозавітною традицією, треба починати посипати голову попелом… на превелике задоволення людей «світу цього», які таким чином вдовольняють своє почуття зверхності над вірними. Тобто – власну гординю.

От тільки подібне враження буде дещо передчасним, а що вірним і варто робити, так це не голову посипати попелом, а пригадати наступний біблійний вірш: «Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його» (Рим. 14:4). А на додаток є ще не менш чудові і надихаючі вірші: «А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усі ми станемо перед судом Христовим. Бо написано: “Живу Я, – говорить Господь, – переді Мною схилиться усяке коліно, і всякий язик буде сповідувати Бога”. Отже, кожен з нас дасть за себе відповідь Богові» (Рим. 14:10-12).

Звичайно, хотілося б продовжувати в такому напрямку і далі, але, напевно, ви зрозуміли хід думки – заповіді Божі, Його святий Закон дані абсолютно для всіх людей, без жодного виключення. І не має значення чи готова людина це визнавати, чи не готова, чи припускає вона існування Творця, чи цей безперечний факт вона зухвало відкидає. Не має жодної різниці, адже «всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10). З таким самим успіхом можна ігнорувати земне тяжіння, але за першої нагоди це тяжіння дасть про себе знати, навіть попри факт його ігнорування.

Те саме стосується і питань духовної сфери: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне. Хто сіє для плоті своєї, від плоті пожне тління, а хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне» (Гал. 6:7,8). Звичайно, кожен має дане Богом право це не визнавати, от тільки неприйняття абсолютно не скасовує дієвості цього біблійного принципу. А Боже твердження, «багато званих, та мало обраних» стосується не тільки кола вірних, але людства в цілому. Зокрема тих, хто відмовляється ставати частиною Церкви, Тіла Христового, через те, що її окремі «члени» не відповідають Божому покликанню.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 28 неділя після П’ятидесятниці