Хто такий Люцифер?

У нашій мові, у нашій культурі, в усій дійсності, що оточує нас, збереглася безліч біблійних понять, істинне значення яких ми частенько давно не знаємо. А в якихось випадках навіть припускаємося грубих помилок в їх вживанні. Одне з таких понять – ім’я Люцифер. Хто ж такий Люцифер?

Слово «Люцифер» у сучасній мові закріпилося для іменування сатани. У нашу мову це слово потрапило з англійської. Його джерело – класичний біблійний переклад Короля Якова, де в книзі Пророка Ісаї 14:12 сказане «How art thou fallen from heaven, O Lucifer, son of the morning!» У англійський, у свою чергу, це слово потрапило з латині, де воно означає буквально «світлоносець» і вживається для іменування уранішньої зірки, Венери.

Звернемося до українського перекладу цього розділу Пророка: «Як упав ти з неба, денниця, син зорі! розбився об землю, який топтав народи. А говорив у серці своєму: “зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престіл мій і сяду на горі у зібранні богів, на краю півночі; зійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього”. Але скинутий у пекло, у глибини пекельні. Ті, що бачили тебе, вдивляються у тебе, розмірковують про тебе: “чи той це чоловік, який коливав землю, тряс царства, всесвіт зробив пустелею і руйнував міста його, полонених своїх не відпускав додому?”. Всі царі народів, усі лежать у шані, кожен у своїй усипальниці; а ти повалений поза гробницею своєю, як знехтувана гілка, як одяг убитих, уражених мечем, яких опускають у кам’яні рови, – ти, як потоптаний труп, не з’єднаєшся з ними у могилі; бо ти зруйнував землю твою, убив народ твій: повіки не пом’янеться плем’я лиходіїв» (Іс. 14:12-20).

Трохи раніше в тексті цей «денниця» (lucіfer – англійського і латинського перекладів) прямо названий – це цар вавилонський, зарозумілий язичницький тиран, який нарешті отримав плоди своїх злочинів: «У пекло скинута гординя твоя з усім шумом твоїм; під тобою підстилається черва, і черва – покров твій» (Іс. 14:11).

Він названий денницею, уранішньою зорею заради тієї слави, яку він мав у той час, – як уранішня зоря, Венера, на небосхилі набагато яскравіша за усі інші зірки і видна навіть тоді, коли вони усі пропадають з виду, так і цар вавилонський своєю могутністю і пишністю затьмарював усіх правителів тієї епохи.

Прямий і буквальний сенс слів Пророка саме такий – зарозумілий язичницький правитель впав під тягарем своєї непомірної гордині. Але Біблія – дуже глибока, багатошарова книга; коли ми читаємо ці слова, важко відбутися від відчуття, що йдеться про добре знайомих нам тиранів не такого далекого минулого. Під цей опис підійдуть і Наполеон, і Гітлер, і Сталін, і Мао Цзе Дун – багато хто. Цей опис не просто одного гордівника, але гордині взагалі; і тому вже дуже давно благочестиві читачі відносили ці слова Пророка до першого з гордівників – диявола. Диявол порівнюється з денницею, уранішньою зіркою, зорею, у тому сенсі, що він був створений прекрасним ангелом, наповненим світлом і славою, але потім впав у пітьму пекельну, повставши проти Бога у своїй гордині і владолюбстві.

Таким чином іменування «Люцифер», «світлоносець», застосовне до сатани до його падіння – іменувати його Люцифером після цього було б неточним. Традиція такого іменування – досить пізня, і в первинному, латинському вживанні слово «lucіfer» означає просто «уранішня зоря» або «світило», часто не маючи жодного відношення до сатани. Наприклад, латинський церковний гімн Lucіs largіtor splendіde, звернений, очевидно, до Христа, містить рядок «Tu verus mundі lucіfer» (Ти – істинний Світлоносець світу). Багато благочестивих християн у перші віки Церкви носили ім’я «Люцифер». Так звали, принаймні, двох Єпископів, причому один з них, Святий Люцифер з Кал’ярі, був канонізований.

Напевно, нам не варто використовувати слово «Люцифер» для іменування сатани – по-перше, тепер він вже точно не ніякий світлоносець, по-друге, не варто кривдити благочестивих людей, які носили це ім’я, а по-третє – не варто зв’язуватися з традицією люциферічних страшилок, які в духовному плані можуть збивати з пантелику.

Супротивник наш диявол, на жаль, абсолютно реальний, тільки він дуже далекій до голлівудських спецефектів, несподівано зростаючих іклів, диких завивань, синьо-зелених пик і того подібного. Його мета – залучити нас у гріх, і передусім, у той же гріх, який скинув з неба його самого, у гординю; але також і в усі інші. Він не збирається демаскувати себе спецефектами, і вважає за краще діяти потайки і обманом.

Автор: Сергій Худієв