У нас так не прийнято

Що було б, якби вас звозили на екскурсію в рай? Що якби ви могли пройти вулицями Небесного Єрусалиму і побачити Вічне Світло, що заливає його вулиці, світло, відбите в очах спасенних, вдихнути повітря, повне любові, радості і миру, сісти за один стіл зі святими і ангелами і скуштувати райських плодів, почути спів райських птахів і погладити райських тварин? Що якби ви могли посидіти на березі ріки Життя і вдихнути аромат Дерева, листя якого – для зцілення народів? Що якби ви провели певний час у світі, де немає люті, ненависті, страху, знедоленості?

Що якби вам сказали – мине трохи часу, і ти опинишся тут назавжди. Але доки в тебе є завдання, доручення, яке покладає на тебе Світло, – і Місто – повернутися в пропащий світ і бути посланцем від імені Небесного Міста, бути громадянином цього міста на чужині, зберігати устої і звичаї Горішнього Єрусалиму, перебуваючи у Вавилоні.

Нас – принаймні, переважну більшість з нас – не брали на екскурсію в рай. Але якщо ми віримо слову Божому, ми віримо саме в це – якщо ми збережемо віру і сподівання, ми опинимося в раю. Більше того, ми, як члени Церкви, вже маємо небесне громадянство. У Місті нас вважають своїми співгромадянами. Місто це і є Церква – співтовариство спокутих, як тих, хто вже опинився в Господа, так і нас, хто провадить земний шлях. І в кожного з нас є завдання, місія. Деталі можуть бути різними – хтось будує храми, хтось учить дітей, хтось розвозить продукти по крамницях, але головне залишається незмінним – бути провідниками рятівної і цілющої любові Божої в цьому пропащому світі.

Світі, де завжди бракує любові і миру, а от люті і страху завжди аж занадто. Ми не належимо до цього світу – «А наше життя – на небесах, звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа» (Фил. 3:20). Але нам легко забути про те, хто ми такі і навіщо ми тут, і вдатися до тих же страхів, люті і ненависті, що і решта.

Біблія постійно говорить про духовну битву, в яку ми залучені, але цей конфлікт принципово відрізняється від усіх конфліктів, що відбуваються у світі, – християни перемагають зло добром, їх зусилля спрямовані на зцілення душ і стосунків, на примирення людей з Богом і один з одним. Християнська перемога полягає в тому, щоб погана людина набула покаяння, спасіння і життя вічного, щоб ворог став братом – як апостол Павло і дуже багато після нього.

Для світу цього боротьба із злом – це боротьба за знищення носіїв зла. Нещодавно мені попалася чудова, надихаюча фраза: “Кожне насильство, про яке я дізнавався, було як би насильство наді мною особисто. І я дав клятву боротися із злом до останнього дихання”. Коли я з’ясував ім’я автора, вона виявилася ще і глибоко повчальною – це Фелікс Дзержинський, терорист і масовий вбивця. Втім, не він перший – Робесп’єр теж починав з високого ідеалізму, і навіть боровся за скасування страти. Боротьба із злом дуже швидко зносить у людини усі моральні обмеження – мені ж можна, я ж із злом б’юся! І коли християни починають по-світськи битися із злом, вони котяться туди ж – до Дзержинського і Робесп’єра.

Там, де справжній християнин шукає навернення, світська людина шукає знищити – і християни іноді піддаються цьому світському настрою. З християнського погляду, людина, яка неправа, – це людина, яку треба придбати для Господа. Зі світського – ворог, якого доки неможливо знищити фізично, але якого треба знищувати вербально. Тиражувати сказані ним дурниці і гидоти – або просто невдалі слова. Оголошувати його мерзотником, психом і виродком.

Слід згадати про те, що в нас, у Небесному Єрусалимі, так не роблять. Це чужий нам звичай і не нам його переймати. У нас є в кого вчитися – у нашого Господа, Ісуса Христа, і в наших співгромадян, святих.

Автор: Сергій Худієв