А якщо?

Ми, християни, віримо в рай; нам іноді складно в цьому зізнатися, неначе виставити напоказ найдорогоцінніше, що в нас є. Але така наша віра – ми вважаємо істинним і безперечним, що ті, хто підкорився Ісусу Христу як Господу і довірилися Йому як Спасителю, успадкують радість настільки велику, що ми не можемо (і навіть не сміємо) її описати. На неї можна тільки обережно натякнути – ми повернемося додому; ми зрадіємо навіки; уся тимчасова скорбота обернеться вічним тріумфуванням.

Віра – це готовність відкритися цій надії. Навіть коли в смутку, в озлобленні, у гордині ми відмовляємося це бачити, небеса схиляються над нами, Господь, святі і ангели пам’ятають про нас – і про те, куди нас потрібно привести. Нас люблять, чекають, ведуть за руку, терпляче готують до того дня, коли ми побачимо Господа і зрадіємо, і радощі нашої ніхто не відніме в нас. Тут, на землі, у радощах і у випробуваннях нашого шляху, у нас ростуть очі і вуха, і, головне, серце, щоб ми могли вмістити ту радість, яка нам уготована.

Супротивники нашої віри кажуть, що така надія – ця втеча і обман. Ніби люди, які не мають сил (чи мужність) боротися за кращу долю тут, на землі, втікають в ілюзорний світ, утішаючи себе тим, що потім, після смерті, той, хто плаче втішиться, а лагідні наслідують землю.

Вони просто не розуміють, про що йде мова – секретні послання, які передає поезія, музика, краса, пролітають повз їх свідомість. Так, люди нещасні, пригноблені та позбавлені необхідного шукають розради в очікуванні раю, – але в рай вірять і ті, хто цілком благополучний за земними мірками. Буває, що саме люди благополучні розуміють, що цього мало – що людина створена для чогось незмірно більшого, ніж усе, що може дати цей світ. Багатьох в історії саме віра в рай і штовхала на боротьбу за кращу долю для своїх ближніх. Але головна хиба наших супротивників не в цьому.

Рай – це не те місце, куди ви втікаєте від життя; це реальність, яка вторгається у ваше життя і змінює його. Буває хибна і безплідна надія – жінка думає, що її раптом якось полюбить мільйонер і відвезе її кудись, де в неї буде усе, що вона хоче; чоловік думає, що він відкриє спосіб завжди вигравати в рулетку, і стане надзвичайно багатим і могутнім. Така надія нічого не змінює в житті людини; гірше за те, вона послабляє її волю до того, щоб щось змінювати.

Але надія на рай змінює все; вона робить людину повністю, абсолютно іншою. Це не просто очікування чогось у майбутньому – це новий вимір, який є присутнім в її житті вже тут і зараз, небо, яке вже над нею. Людина в трепеті стоїть перед воротами раю – «із страхом і радістю великою», як сказано в Євангелії, в очікуванні радості, занадто великої для неї, у жаху позбутися цієї радості через нерозкаяний гріх, в упокореному сподіванні на Христа.

Найглибший поворот у нашому житті настає, коли ми наважуємося повірити в Благу Звістку – у те, що Христос дійсно помер за наші гріхи і воскрес з мертвих, і що Він живий зараз, щоб дарувати прощення і життя вічне всім, хто прийме Його дар через покаяння і віру. Що все це насправді. Що Його обіцянка спасіння і життя стосується нас теж.

Хтось скаже, що це занадто добре, щоб бути правдою. Насправді правда набагато краща, ніж ви наважилися б подумати. Бог дійсно є любов, ворота раю дійсно розкриті Хрестом і Воскресінням Господнім, нас наполегливо кличуть додому.

Пекло воює проти будь-якої чесноти – але понад усе пекло воює проти надії. Ворог нашого спасіння намагається залучити нас в усі можливі гріхи – але понад усе, у смуток, а якщо вдасться – у відчай. Сумні обличчя людей у метро – у мене самого іноді буває таке обличчя – це обличчя людей, які забувають (чи не знали ніколи) про те, що над шаром бетону, заліза і асфальту є небо, сонце і зірки. Смуток тримає їх так міцно, що вони не наважуються піднятися – а що, якщо? Якщо це правда? Якщо нас чекають у раю небесному? Що ми втратимо, якщо наважимося повірити?

Як каже святий Іоанн Ліствічник, покаяння є зречення від відчаю. Ми наважуємося вірити в слово Боже, «слово благе, слово утішливе», ми приймаємо його як найважливішу правду про реальність і про нас самих, і даємо цій правді преобразити наше життя. Христос каже в’язням: «виходьте», і тим, які в пітьмі: «покажіться» (Іс. 49:9). Деякі наважуються вийти.

Автор: Сергій Худієв