Прагнення до щастя

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Здійснюється «велика благочестя тайна» (1Тим. 3:16): Бог, Який утілився, йде явити Себе світу, а Пророк Його і Предтеча, подібно до голосу, звучного в пустелі, тобто там, де ніхто не слухає його, закликає розслаблених – піднятися і зміцнитися в надії і очікуванні, скам’янілих – зм’якшити свої запеклі серця, гордовитих, – змиритися. Невже і справді марно звучить голос того, хто кличе, невже марно намагається пророк оживити померлі душі, зробити зрячими осліплі очі і чутливими глухі вуха? І «Син Людський, коли прийде, чи знайде віру на землі» (Лк. 18:8)?

Ні, не марні зусилля Пророка, не марно старається благовісник покаяння! Світ, роз’їдений гріхом і насильством, ще не загинув остаточно, і ще не загинула остаточно надія на спасіння, на повернення в рай вигнаного звідти праведним судом Божим прабатька Адама. Через те на закличний голос Предтечі Господнього «виходили до нього з усієї країни Юдейської і єрусалимляни; і всі хрестилися в річці Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої» (Мк. 1:5).

Вони чинили так, бо правильно зрозуміли пророчий заклик – зробити прямими дороги Господові. Їм відкрилося, що «випрямлення шляхів Месії» – це не дорожні роботи, не засипання щебенем вибоїн і ям серед денного жару під пекучим сонцем землі Ізраїльської, а праця ще тяжча і скорботніша – виправлення своєї знівеченої гріхом душі. Вони зрозуміли це і тому, сповідуючи гріхи свої, прийняли від Пророка Божого хрещення покаяння, щоб і самий світ, що зрадив своєму Творцеві, знову зміг набути надії на повернення в райське блаженство, втрачене в гріхопадінні.

Така надія в роді людському здавна називається прагненням до щастя, бо просте людське щастя не знайдеш на шляхах надбання багатства і влади і не набудеш у пошуках задоволень і насолод! Його не купиш за усе золото світу і не досягнеш багаторічною боротьбою з життєвою скорботою. Воно – Дар Божий, яким Творець наділив прабатька Адама, коли, творячи «все нове» (Одкр. 21:5), «вдихнув у лице» першої людини «дихання життя, і стала людина душею живою» (Бут. 2:7). Отримавши цей животворчий дар, людина дізналася, що не просто істинне, але єдине можливе щастя полягає в можливості спілкування з Богом. Адаму відкрилося, що вкорінена в Богу душа доти і щаслива, поки може, подібно до дерева, живитися коріннями своїми від Джерела Життя. І як дереву ніщо не замінить землю (Бут. 1:11), що народила його, так і людині не тішитися нічим і ніде, окрім як Богом і в Богу!

Перша людина зрадила Богові, відкинувши дивний дар благодаті, відмовившись від спілкування з Богом, від радості дружби з Богом. За те і сказав їй Господь: «Не матимеш частини зі Мною» (Ін. 13:8). І залишився бідний грішник за межами благодатного раю, де невпинно і утішливо звучав «голос Господа Бога, Який ходив по раю під час прохолоди дня» (Бут. 3:8), де «все, що дише» (Пс. 150:6) славило свого Творця, де в чудовій симфонії радості тріумфувало усе творіння, що «має частину», тобто причетне Богові, тобто – щасливе.

І ось нині Господь приходить на нашу скорботну землю, щоб повернути пропащим можливість піднятися, щоб витерти «усяку сльозу з очей їхніх» (Одкр. 7:17), щоб повернути нам наше втрачене щастя.

Для того, щоб бути щасливими, лише потрібно зрозуміти, що жодного іншого щастя, окрім частини з Богом, у людини бути не може. Бо кожен з нас давно вже переконався на сумному досвіді життя нашого, що всяке щастя без Бога – «вода солона морська: чим більше п’єш, тим більше хочеться, а спрага все не відпускає».

Щоб жадання гріха відпустило поневолений людський рід, Пророк і Предтеча Господній приходить як Ангел Божий на Йордан «з духом і силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, і непокірних – до мудрості праведників, щоб приготувати Господеві народ звершений» (Лк. 1:17). Він закликає нас зробити те, що одне тільки здатне повернути нас «в радість господаря твого» (Мф. 25:21), – він закликає нас покаятися. Бо не в подвигах, не в доблесті, не в славі, а в покаянні полягає сенс життя людини, шукаючої вічного і нетлінного щастя, того щастя, якому не страшні «хвороба, печаль і зітхання». І це те щастя, яке «Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя перед Богоявленням