Шляхом зерна

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Коли води хрестильної купелі змикаються над головою нового раба Божого, коли розривається його спілкування з повітряною стихією – місцем і житлом “духів злоби піднебесних” (Еф. 6:12), він, новохрещений, за словом Святителя Філарета Московського, помирає для життя тілесного і гріховного. Помирає, щоб воскреснути.

Цей “шлях зерна” (див. Ін. 12:24), шлях смерті і воскресіння, відкрив для нас Той, Хто по Своїй великій любові до пропащого творіння “не хоче смерти грішника” (див. Єз. 33:11), наш Бог, наш Спаситель. При цьому Христос не вказує нам на певний порядок дій, подібно до того як це робить лікар, коли виписує рецепт хворому. Він не каже нам: “Помри для минулого життя, і тоді народишся для нового”. Він не дає інструкцій. Син Божий Сам проходить цей шлях.

Не лише нам з вами, людям, далеким і від святості, так само як і від тих подій, які ми сьогодні благоговійно згадуємо, не лише нам, людям третього тисячоліття, важко зрозуміти духовний сенс тієї трагедії, яка здійснювалася на пустинному березі Йордана дві тисячі років тому. Не розуміє і її сучасник, пророк, той, про кого Сам Ісус скаже пізніше: “Істинно кажу вам: не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя” (Мф. 11:11), тобто не розуміє найкращий, наймудріший з усіх людей на землі! Навіть він, той, хто був Голосом Божим, Голосом волаючого в пустелі, навіть він не бажає змирятися з Божественною волею і тому з жахом і трепетом різким жестом руки зупиняє Сина Божого: “Чи Тобі приходити до мене?” (Мф. 3:14). Він, Пророк і Предтеча, ще не знає про те, що “якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів” (Ін. 12:24). Іоанн Хреститель ще нічого не знає про “шлях зерна”! Тому скрушена і жахається душа Пророка, тому разом з ним тремтить Церква.

Нам усім добре відомо, як відомо було і Предтечі, що для того, щоб врятуватися, треба покаятися, треба змінитися. І здається нам, що сама зміна ця – в основному наших рук справа. Ось я ще трохи напружуся, ось я з понеділка візьмуся за себе гарненько, і усе в мене вийде! За цією вірою у власні сили, за цим сподіванням на себе ми забули про те, чому взагалі можна говорити про надію на майбутнє життя, забули про те, якою ціною куплене наше спасіння. Спасіння наше куплене ціною смерті Спасителя! І ось зараз, на Йордані, Господь входить не у воду, Він входить у смерть, Він занурюється в пекло, і вода йорданська покриває Його, як саван, і хвилі йорданські змикаються над Його головою, як ворота пекельні.

Хрещення Господнє, Франческо Альбані

А Пророк і Предтеча не хоче цього допустити і утримує Його! Між тим “Син Людський іде, як призначено” (Лк. 22:22). Ось чому тому, хто намагається Його зупинити, Він суворо відповідає: “Відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське” (Мф. 16:23). Так Бог, Який став людиною, проходить шляхом людини, так Безгрішний схиляє голову під руку створеного Ним, так послідовно – від ясел Віфлеємських, через каламутні гріхом людським води Йордана, до Хреста на лисому черепі Голгофи – йде Син Людський “шляхом зерна”, шляхом приниження, шляхом скорботи і смерті.

І диво – здійснюється: утроба Діви вміщує в себе Небо, убогий хлів на Полі пастушків сяє, як царський чертог, обважніла, переповнена міазмами гріха вода йорданська стає світлою і чистою! Надприродно чистою! Такою чистою, що навіть природні процеси тління стають не владні над нею. І ворота пекельні руйнуються, як картковий будиночок, і смерть стає нестрашною, тому що пекла більше немає, “тому що звільнила нас Спасова смерть!”

Така “всяка правда” нашого Спасителя. Занурення в йорданські каламутні води – це образ, ікона зішесття в пекло, це символ спокутної жертви, яку наш Бог приніс на залишення наших гріхів, у дарування нам Життя Вічного.

І подібно до нашого Бога, усі ми, що пройшли хрестильну купіль, усі ми, православні християни, повинні будемо рано чи пізно добрести життєвим шляхом до своєї особистої Голгофи, до того важкого дня, коли нам треба буде остаточно і безповоротно відмовитися від усього дрібного і злісного, від усього гріховного і брудного, від усього того, що, за словом апостольським, “не успадкує нетління” (1Кор. 15:50). Тому вода, яку ми сьогодні благоговійно і радісно понесемо з храму в наші оселі, – це, звичайно, не просто звичайна водопровідна вода. Це – ікона Вічного Життя. Це нагадування про те, що душа наша, за яку на хресті помер Господь, у своїй первинній суті так само нетлінна, так само чиста, як ця дивна волога, яку сьогодні зішесттям Своїм освятив наш Бог. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Богоявлення