Щоденний вибір

Легко вважати себе кимсь, ніж бути таким насправді. І це стосується будь-яких аспектів життя, зокрема – питань віри: так можна вважати себе віруючою людиною, яка любить Бога і кориться Його волі, і не бути такою людиною насправді… принаймні, у Божих очах. Звичайно, якщо відштовхуватися в цьому питанні від Біблії: «Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить? І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і брата свого» (1Ін. 4:20,21). Отже, немає любові до Бога, як і немає виконання Його заповіді…

Зважаючи на це, стає не дивним той факт, чому багато людей, які начебто вважають себе вірними, намагаються уникати Біблії: адже згідно неї не кожен, хто вважає себе вірним, насправді таким є. От, наприклад, чого варті наступні слова: «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7:21). Ясна річ, все сказане можна було проігнорувати, якби це не вимовив сам Господь. Хоча, звісно, за бажання можна вдати, що не помітив, або ж, як варіант, переконати себе, що особисто я волю Божу якраз і виконую. Звичайно, якщо не вдаватися до тонкощів, у чому власне воля Божа полягає…

Насправді, питання любові до Бога (а заразом з нею і любові до ближніх), заповідей Божих і виконання Його волі мало кого цікавлять. Попри те, що в цьому мало хто зізнається, вдаючи, і, що не менш цікаво, часто будучи переконаним, що любить Бога, виконує Його заповіді, принаймні деякі з них… Стосовно ж волі Божої, про неї якраз мало хто задумується, якщо взагалі розуміє, що вона із себе являє. Одним словом, загальна байдужість, що прикривається вигаданим показовим благочестям…

Знаєте, але з цим щось слід робити, принаймні варто спробувати комусь відкрити очі на його невігластво, що стосується духовних питань, адже «хто гадає, що він знає що-небудь, той нічого ще не знає так, як треба знати. Але хто любить Бога, тому дано знання від Нього» (1Кор. 8:2,3). І тут ми знову повернулися до любові, і це не дивно, адже «Бог є любов» (1Ін. 4:8). І щоб пізнати Бога, треба любити, у чому власне полягають Його заповіді: «Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного… Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей» (Ін. 13:34; 14:15) і саме в цьому полягає воля Божа: «Хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його» (Ін. 14:23).

В іншому випадку наше благочестя, знання Бога виявляться оманливими і пустими: «Хто говорить: “Я пізнав Його”, але заповідей Його не виконує, той неправдомовець і немає в ньому правди; а хто дотримує слово Його, в тому істинно любов Божа здійснилася» (1Ін. 2:4,5). Ну, а любов до Бога неможлива, як вже було сказано на початку допису, без любові до ближнього, власне любов до Бога ми виявляємо нашим власним ставленням до ближніх, тобто людей, які перебувають поруч з нами. І подібне зауваження вкрай важливе, адже ми завжди намагаємося диференціювати хто для нас є ближнім, а хто – ні. Але Біблія з цього приводу притримується зовсім іншої думки: ближній – це саме та людина, яка перебуває поруч з нами в певний момент і в певному місці (див. Лк. 10:25-37).

Ясна річ, що все написане просто звучить лише на словах, так би мовити, у теорії, але це вкрай важко втілити на практиці, у реальному житті. Але таке враження може скласти лише на перший погляд, насправді все написане самій людині просто не під силу втілити в житті. Якби було не так, Господу не треба було втілюватися, приходити видимим чином у цей грішний світ, тяжко страждати за гріхи наші на Голгофському хресті. «Для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові» (Мр. 10:27), – Христос власне для того і прийшов, щоб подолати прірву, що виникла між Богом і людьми внаслідок гріхопадіння.

В Особі Христа Господь вийшов назустріч людям, а за кожним з нас залишається вибір: виходити назустріч Богові чи ні – і це проявляється саме в нашому бажанні слідувати Божим заповідям чи ні. От тільки це слідування, у принципі, неможливе без Божої допомоги. Таким чином, за нами фактично залишається лише вибір: чи готові особисто ми прямувати до Бога чи ні; чи готові ми скористатися Його допомогою в цьому слідування чи ні; чи готові ми коритися Йому чи все ж таки ні. При чому перед таким вибором ми опиняємося ледь не щоденно, і цей вибір залежить саме від нас, а не від когось іншого.

Редакція сайту


Ваш коментар: