Критика світського оточення

Марко Твен

«Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому» (Лк. 16:10), – цей біблійний принцип не в меншій мірі стосується любові до ближніх, тобто перш, ніж розпочати вправлятися в любові до ближніх, слід навчитися любити близьких. А з цим досить часто виявляються суттєві труднощі, недарма Господь Ісус Христос попереджав: «І вороги людини – домашні її» (Мф. 10:36). Втім, слід зауважити, ці слова взяті з контексту, саме ж Христове попередження звучить наступним чином: «Бо Я прийшов розлучити сина з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку із свекрухою її. І вороги людини – домашні її. Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене» (Мф. 10:35-38).

Отже, під фразою «і вороги людини – домашні її» у Біблії мається все ж таки дещо інше, ніж можна припустити: Господь тут попереджає про ту ціну, яку доведеться платити кожному з Його послідовників у слідуванні за Ним, а не просто про сімейні чвари. Чвари, які зазвичай є наслідком якраз браку любові між членами родини, а не слідування одним з членів цієї родини за Христом. Звісно, бувають випадки, коли людина, яка вважає себе віруючою, тобто Христовим послідовником, не піклується про близьких мотивуючи це… та немає різниці чим ця людина прикриває власне недбальство, адже Біблія без будь-яких виключень попереджає: «Коли ж хто про своїх і особливо про домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірший за невірного» (1Тим. 5:8). От тільки щойно згадана ситуація не є вже таким частим явищем, як того воліють бачити люди світу цього в родинах вірних, найчастіше подібну картину можна спостерегти саме в родинах, де люди не залишили місце Богові, або ж, у крайньому випадку, відвели своєму Творцю виключно декоративну роль.

«Хто не любить, той не пізнав Бога, тому що Бог є любов» (1Ін. 4:8), – і це попередження стосується в першу чергу якраз людей світу цього, людей, які так полюбляють відшукувати скалку в оці вірного, впритул не помічаючи колоди в оці власному, на кшталт американського письменника Марка Твена відомого своєю критикою вірних. Так, наприклад, одного разу цей скептик заявив: «Перш ніж почнете любити своїх ворогів, спробуйте спочатку ліпше ставитися до своїх друзів». Звичайно, цей докір адресований не тільки вірним, але саме Христос закликає Своїх послідовників робити це: «А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас» (Мф. 5:44). Робиться це з метою, щоб стати досконалим «як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48), і що залишається закритим для більшості критиків Спасителя і щирих християн, Його послідовників.

Якби ці численні критики воліли розібратися в питанні любові до ворогів, вони б дізналися, що любов може мати різні форми та виміри. Так, наприклад, любов’ю до ворога цілком можна вважати акт його прощення і не намагання йому помститися. Біблія не заставляє ставати другом ворогові, хоча, звичайно, явно схвалює цей акт: «Не мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: “Мені відомщення, Я віддам”, – говорить Господь. Отже, якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому; бо, роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугілля. Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 12:19-21). Але не треба забувати, що в будь-якому конфлікті є принаймні дві сторони, і навіть якщо одна сторона бажає примирення, цього може не хотіти сторона друга, так що не бажання зі свого боку посилювати конфлікт теж можна вважати актом любові.

Не менше критики з боку людей світу цього викликає начебто брак допомоги ближнім з боку вірних, у чому хтось вбачає брак любові, до якої всіх закликає Господь: «Люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 22:39). От у тому і річ, що ця заповідь стосується всіх без виключення людей, а не тільки вірних, і тут ми мимоволі повертаємося до вже згаданого біблійного порівняння колоди в оці власному і скалки в оці ближнього. Зважаючи на це, не варто сильно зважати на критику світського оточення, що ніби ми, вірні, так чи інакше не відповідаємо заповідям Господнім. Загалом, цим заповідям ніхто не відповідає, але ви, певно розумієте, що тут маються на увазі критерії не Божі, а людські, що полягають у виявленні провин ближніх та ігноруванні власних провин.

Звичайно, подібна критика, на жаль, деколи має під собою основу, але приводи для неї не такі великі, як то хочуть зобразити деякі скептики, а крім того ця сама критика повертається проти них самих, адже до любові до ближніх, ворогів, і тим паче близьких, покликаний кожен з нас. Без жодного на те виключення, навіть попри те, що конкретний скептик воліє цього не визнавати і не помічати: «Бо всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10). І тоді буде байдуже, що з цього приводу хтось колись думав. Навіть сам пан Марко Твен.

Редакція сайту