Роги і копита, або хто такі біси, і чи треба їх боятися

Спокуса святого Антонія (фрагмент), Ієронім Босх

Люцифер

Всупереч поширеній помилці, сатана зовсім не є вічним антиподом Божим, а біси – антиподами ангелів. І уявлення про духовний світ як про певну подібність шахівниці, де чорні фігури на рівних умовах грають проти білих, докорінно суперечить вченню Церкви про занепалих духів.

У християнській традиції існує розуміння чіткої межі між Богом-творцем і Його творінням. І в цьому сенсі абсолютно всі мешканці духовного світу в рівній мірі відносяться до категорії творінь Божих. Більше того, сама природа бісів спочатку була такою самою, як і в ангелів, і навіть сатана не є якимсь особливим “темним богом”, рівним за силою Творцеві. Це лише ангел, який колись був найпрекраснішим і найсильнішим творінням Божим у створеному світі. Але саме ім’я – Люцифер (“світлоносний”) – не зовсім правильно використовувати стосовно сатани, оскільки це ім’я належить не йому, а тому самому світлому і доброму ангелові, яким сатана колись був.

Церковне передання стверджує, що духовний світ ангелів був створений Богом ще до створення матеріального світу. До цього в усіх сенсах доісторичного періоду і відноситься катастрофа, у результаті якої третина ангелів, очолювані сатаною, відпала від свого Творця: “Захопив з неба третю частину зірок і кинув їх на землю” (Одкр. 12:4).

Причиною цього відпадання стала неадекватна оцінка Люцифером своєї досконалості і могутності. Бог поставив його над усіма іншими ангелами, наділивши його силою і властивостями, яких не було більше ні в кого; Люцифер виявився найдосконалішою істотою в створеному всесвіті. Ці дари відповідали його високому покликанню – виконувати волю Божу, керуючи духовним світом.

Але ангели не були подобою автоматів, жорстко запрограмованих на послух. Бог створив їх з любов’ю, і виконання Його волі повинне було стати в ангелів відповідним проявом любові до свого Творця. А любов можлива лише як реалізація свободи вибору – любити чи не любити. І Господь дав ангелам цю можливість вибирати – бути з Богом або бути без Бога.

Святий Михаїл, що б’ється з Драконом, Альбрехт Дюрер

Неможливо з точністю сказати, як саме сталося їх відпадання, але загальний сенс його полягав у наступному. Люцифер-денниця став вважати, що отримана могутність робить його рівним Богові, і вирішив залишити свого Творця. Разом із ним це рокове для них рішення прийняла третя частина всіх ангелів. Між бунтівними і вірними духами (яких очолив архангел Михаїл) стався конфлікт, описаний у Священному Писанні таким чином:

І відбулася на небі війна: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон і ангели його воювали проти них, та не встояли, і не знайшлося вже місця для них на небі. І скинутий був великий дракон, древній змій, званий дияволом і сатаною, що спокушає всю вселенну, скинутий на землю, і ангели його скинуті з ним” (Одкр. 12:7-9).

Так прекрасний Денниця став сатаною, а спокушені ним ангели – бісами. Неважко помітити, що тут немає анінайменших підстав говорити про війну сатани проти Бога. Як може воювати з Богом той, хто навіть від своїх побратимів-ангелів зазнав нищівної поразки? Втративши ангельську гідність і місце на Небесах, занепалі духи виявилися подібними до воїнів поверженої армії, які зірвали із себе при відступі ордени і погони.

Божевільний листоноша

Саме слово “ангел” – грецького походження, у перекладі означає буквально “вісник”, тобто той, хто приносить звістку від Бога, повідомляє Його благу волю іншому творінню. Але чию волю може повідомити ангел, який не захотів служити своєму Творцеві, яку звістку може принести такий “вісник” – і чи можна вірити цій звістці?

Припустимо, у невеликому містечку один листоноша страшенно образився за щось на свого начальника і перестав приходити на пошту за новими листами. Але званням листоноші він дуже гордився, листи розносити любив і, що найсумніше, нічого, ну просто абсолютно нічого більше не вмів робити. І почалося в нього дивне життя. Цілими днями неприкаяний тинявся він містом у своєму кашкеті листоноші із спорожнілою поштовою сумкою на плечі, а замість листів і телеграм кидав людям у поштові скриньки всяку погань, що підібрав на дорозі. Дуже скоро він набув репутації міського божевільного. Сумку і кашкет у нього відняли поліцейські, а жителі почали проганяти його геть від своїх дверей. Тоді він страшенно образився і на жителів. Але листи носити йому дуже хотілося. І він придумав хитрий план: темною ніччю, коли його ніхто не бачив, він потихеньку крався уздовж міських вулиць і підкидав у поштові скриньки листи, написані… ним самим. Він давно працював на пошті, тому швидко навчився підробляти почерк відправників, їх адреси і поштові штемпелі на конвертах. А в листах писав… Ну що міг писати такий тип? Звичайно ж, тільки всякі гидоти і брехню, оскільки він дуже хотів нашкодити жителям, які прогнали його.

…Безумовно, ця сумна казка про божевільного листоношу –лише дуже слабка аналогія трагічної історії перетворення ангелів на бісів. Але для точнішого опису глибини морального падіння і безумства злих духів навіть образ серійного маніяка виявився б занадто світлим, м’яким і непереконливим. Сам Господь назвав сатану – вбивцею: “Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди” (Ін. 8:44).

До самостійної творчості ангели не здатні, вони можуть лише виконувати творчий задум Божий. Тому єдиним способом існування для ангелів, що відмовилися від свого покликання, виявилося прагнення до руйнування і знищення усього, до чого вони могли хоч би доторкнутися.

Заздрячи Богові, але не маючи анінайменшої можливості завдати Йому якоїсь шкоди, біси всю свою ненависть до Творця розповсюдили на Його творіння. А оскільки вінцем матеріального і духовного світу, найулюбленішим творінням Божим стала людина, на неї і обрушилася вся мстивість і злість занепалих ангелів-вісників, які несуть людям замість волі Божої, – свою, страшну для усього живого волю.

Але християнам не варто побоюватися цих “духів злоби піднебесних” (Еф. 6:12), як про них виразився апостол Павло. А все тому, що люди перебувають під надійним захистом.

Хто втопив свиней

Люди, які вперше знайомляться з Євангелієм, іноді звертають пильну увагу на ті деталі євангельського оповідання, які для віруючої людини є другорядними і малозначними. До таких епізодів відноситься євангельське оповідання, в якому Христос топить в озері дві тисячі свиней.

Як лагідний і люблячий Христос, Який “тростини надламаної не переломить, і льону, що димить, не загасить” (Іс. 42:3), зміг безжально втопити стадо свиней? Хіба любов Божа не поширюється і на тварин?

Питання начебто формально правильні (хоча виникнути вони могли, напевно, лише в сучасної людини, яка ніяк не пов’язує шинку на своєму столі із свинею, з якої цю шинку зробили). Але все таки помилка в подібному міркуванні є. І річ навіть не в тому, що згадані в Євангелії свині рано чи пізно все одно потрапили б під ніж м’ясника.

При уважному прочитанні цього місця в Євангелії стає очевидним простий факт: Христос не топив нещасних тварин. В їх загибелі винні… біси.

Коли ж Він зійшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, що упродовж багатьох років мав бісів, і не вдягався в одяг, і жив не в домі, а в гробах. Побачивши ж Ісуса, він закричав, припав до Нього і гучним голосом сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене! Бо Ісус повелів нечистому духові вийти з цього чоловіка, тому що він багато років мучив його; і в’язали його ланцюгами залізними і путами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і гнав його біс у пустелю. Ісус запитав його: як твоє ім’я? Він же сказав: легіон, – бо багато бісів увійшло в нього. І вони благали Ісуса, щоб не повелів їм іти в безодню. Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І біси благали Його, щоб дозволив їм увійти в них, і повелів їм. Біси, вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло” (Лк. 8:27-33).

Тут дуже наочно явлена руйнівна сила ненависті бісів до усього живого, що примушує їх діяти навіть всупереч власним інтересам. Вигнані з людини, вони просять Христа дозволити їм увійти до свиней, щоб жити в них і не йти в безодню. Але щойно Христос дозволяє їм це, біси тут же топлять усіх свиней у морі, знову залишившись без притулку. Зрозуміти таку поведінку неможливо, оскільки в ненависті немає ні логіки, ні здорового глузду. Божевільний, що  прогулюється дитячим садком з небезпечною бритвою в руці, виглядатиме на тлі бісів нешкідливим і мирним обивателем. І якби такі моторошні істоти могли безперешкодно орудувати в нашому світі, то нічого живого в ньому давно б вже не лишилося. Але в євангельській історії зі свинями Господь ясно показав, що біси зовсім не вільні у своїх діях. От як говорить про це преподобний Антоній Великий: “Навіть над свинями не має влади диявол. Бо, як написано в Євангелії, демони просили Господа дозволу увійти у свиней. Якщо ж не мають влади над свинями, тим більше не мають над людиною, створеною за образом Божим”.

Зрікаючись у хрещенні від сатани, людина ввіряє себе Тому, Хто має абсолютну владу над сатаною. Тому, навіть якщо біси нападають на християнина, це не повинно його особливо лякати. Такий напад можливий за єдиної неодмінної умови: якщо його попустить Господь. Укус змії смертельний, але майстерний лікар уміє готувати із зміїної отрути ліки. Так і Господь злу волю бісів може використовувати як засіб для зцілення людської душі.

Спокуса святого Антонія

Біси діють лише там, де їм це попускає Господь, Який обертає злі задуми занепалих духів до блага людей. А що може біс насправді? У цьому питанні думку засновника християнського чернецтва Антонія Великого можна вважати більш ніж авторитетною, оскільки біси воювали з ним у пустелі кілька десятиліть. На знаменитому полотні Ієроніма Босха “Спокуса святого Антонія” зображена моторошна картина: зграя ікластих і рогатих чудовиськ нападає на самотнього ченця. Цей сюжет не придуманий художником, він узятий з реального життя преподобного Антонія, і всі ці страшні напади він пережив насправді. Але от яку несподівану оцінку дає цим жахам сам Антоній: “Щоб не боятися нам демонів, потрібно зрозуміти наступне. Якби була в них могутність, то не приходили б натовпом, не виробляли б марень, не переймали б на себе різних образів, коли чинять підступи; але досить було б прийти тільки одному і робити, що може і хоче. Демони ж, не маючи жодної сили, як би бавляться, змінюючи личини і лякаючи дітей безліччю привидів і примар. Тому бісів слід зневажати, як – безсилих”.

Дедалі гірше…

Біси ненавидять Бога. Але чим Бог відповідає на цю ненависть? Незважаючи на всю глибину падіння бісів, Бог не воює з ними і завжди готовий прийняти їх назад в ангельський чин. Але жахлива гордість занепалих духів не дає їм відповісти на всі прояви Божої любові. От як говорить про це сучасний подвижник, старець Паїсій Святогорець: “Якби вони сказали лише одне: “Господи, помилуй”, то Бог щось придумав би для їх спасіння. Якби вони тільки сказали “згрішили”, але ж вони цього не кажуть. Сказавши “згрішив”, диявол знову став би ангелом. Любов Божа безмежна. Але диявол має уперту волю, упертість, егоїзм. Він не хоче поступитися, не хоче врятуватися. Це страшно. Адже колись він був ангелом! Чи пам’ятає диявол свій колишній стан? Він весь – вогонь і сказ. І дедалі гіршим він стає. Він розвивається в злобі і заздрості. Диявол не виправляється, бо не хоче цього сам. Знаєте, як був би радий Христос, якби диявол захотів виправитися!”

На жаль, для подібної радості диявол не дає жодних приводів. І єдине правильне і безпечне для людини ставлення до занепалих духів, що збожеволіли від злоби і гордості – не мати з ними нічого спільного, про що і просять Господа християни в завершальних словах молитви “Отче наш”: …і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

Автор: Олександр Ткаченко