Бог ворогів наших

Ще в далекому радянському дитинстві, коли я не знав про Біблію зовсім нічого, я знав дещо з історії Іони – людини, яка пробула три дні в китовій утробі. В якійсь дитячій книжці пояснювалося, що кит живиться планктоном, і його рот влаштований таким чином, що людині в нього потрапити в принципі неможливо, а попи дурять трудящих.

В оригіналі там не кит, а просто велика риба – але це не важливо. Це книга зовсім не про іхтіологію. Це книга про Бога і людей. Бог хоче дати ниневитянам останній шанс. Але Іона цього зовсім не хоче

Іона – давноізраїльський пророк, на якого Бог покладає украй неприємну місію. Він має йти в Ниневію, щоб проповідувати жителям цього величезного міста покаяння: «Ще сорок днів, і Ниневія буде зруйнована!» (Іон. 3:4). Бог хоче дати ниневитянам останній шанс.

Але Іона цього зовсім не хоче – а раптом вони покаються, врятуються і уникнуть Божої кари за свої гріхи? Ні, пророк не зла людина. Він просто людина, схожа на нас.

Ниневія – столиця ассірійської імперії. Ниневитяне – це не просто язичники. Це смертельні, закляті вороги народу Божого. До нас дійшли ассірійські барельєфи, на яких з моторошною похвальбою зображувалися діяння ассірійської армії – полонені, посаджені на кілки; стіни, завішані зідраними з людей шкірами; жінки і діти, що викрадаються в рабство під бичами завойовників. Ассирійці правили, вселяючи жах – а вселяти жах вони уміли.

Тому пророк зовсім не хоче, щоб вони покаялися. Божий гнів і так чекав обурливо довго. Ниневія буде зруйнована? Скоріше б! Нарешті! Нехай вони зберуть, що посіяли, нехай на вулицях їхнього міста панує той жах, який вони приносили в інші міста! Ось вже ніхто не стане про це жалкувати – і найменше сам Іона!

І ось, коли Бог посилає Іону, щоб дати ниневитянам останній шанс, пророк не хоче йти. Тільки після низки пригод, нарешті, йому доводиться вирушити до ненависних ниневитян і проповідувати Боже послання. Стається диво: жорстокосерді язичники розкаюються. Цар повеліває, «щоб покриті були веретищем люди і худоба і сильно волали до Бога, і щоб кожен навернувся від злого шляху свого і від насильства рук своїх. Хто знає, можливо, ще Бог змилосердиться і відверне від нас розпалений гнів Свій, і ми не загинемо”» (Іон. 3:8,9).

Бог приймає їх покаяння: «І побачив Бог діла їхні, що вони навернулися від злого путі свого, і пожалів Бог щодо біди, про яку сказав, що наведе на них, і не навів» (Іон. 3:10).

Пророк не знаходить собі місця від досади – лиходії врятувалися від давно заслуженого ними покарання! Але Бог каже йому: «Чи Мені не пожаліти Ниневії, міста великого, у якому понад сто двадцять тисяч чоловік, які не вміють відрізнити правої руки від лівої, і безліч худоби?» (Іон. 4:11).

Виявляється, Бог є Творцем і Хранителем навіть цих лютих язичників, страшних ворогів Його народу. Він любить їх, жаліє і бажає їм спасіння. Він не лише Бог Ізраїлю – Він Бог всього світу. Це послання насилу приймав Іона – і його насилу приймають зараз. Люди постійно говорять про Бога, неначе це «Бог наших», племінний Бог.

У релігієзнавстві є таке поняття – генотеїзм. Це поклоніння одному богові – богові племені. Це бог, який дарував нашому племені військові звитяги над іншими племенами, забезпечує приплід нашої худоби, дощ над нашими посівами, – сильний союзник, якого ми можемо привернути для забезпечення наших інтересів. В інших племен можуть бути інші боги, і вони не менш реальні; просто ось цей конкретний бог – наш. Природно, нашому богові не може бути діла до іноплемінників.

Монотеїзм – це зовсім інший погляд на світ. Є тільки один істинний Бог, що Створив небо і землю, Творець, Володар і Хранитель усього всесвіту, усієї землі і не лише – усіх туманностей і галактик, усього взагалі видимого і невидимого. Бог, Який підтримує в бутті і живить наше плем’я, – але не лише. Він Бог, що зберігає усіх людей взагалі: і союзні нам племена, і ворожі, і навіть ті племена, про які ми нічого не знаємо.

Бог Біблії – Бог усіх народів і усіх людей

Бог Біблії – не Бог якоїсь групи людей, нашого племені, нашої партії, нашої общини. Він Бог усіх народів і усіх людей. У тому числі і ворожих нам племен і партій. Так, багато хто не знає Його і не поклоняється Йому, але вони залишаються Його творіннями, про які Він піклується і вічного спасіння яких невпинно шукає. Вони можуть бути страшними, вони можуть огидними, у нас можуть бути до них найсерйозніші і навіть найсправедливіші претензії. Але вони – дорогоцінне для Нього Його творіння, якому Він шукає спасіння і життя.

Старий Завіт повний обурення людей Божих: ну коли, коли нарешті Бог як слід ударить по проклятих язичниках! У нас немає підстав дивитися на людей тієї епохи звисока – бажання, щоб Бог став знаряддям нашого гніву і ударив по наших ворогах, нікуди не поділося. А ворогами, що заслуговують в очах людей Його гніву, стати дуже легко: конфігурації конфліктів і союзів змінюються непередбачувано, чиїй справедливій боротьбі люди співчуватимуть, а на кого гніватимуться завтра, передбачити неможливо.

Тому Христос і каже: любіть ворогів ваших. Тому що їх любить Бог. Так, подивитися на людей, яких ми сильно не любимо (і знаходимо для того найґрунтовніші причини), очима Бога, Який їх створив і зберігає, нелегко. Це навіть страшно: ми звикли жити в одному світі, а нас кличуть зовсім в іншій. Це розрив з тим, як люди завжди чинять, що вони вважають за правильне і навіть сакральне: «Ви чули, що було сказано: люби ближнього твого і ненавидь ворога твого. А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5:43-45).

Але вірити в Бога – Творця неба і землі, усього видимого і невидимого – означає саме це. Наші вороги – Його улюблене творіння.

Автор: Сергій Худієв