Усі ми – блудні діти

На річках Вавилонських, Гебхард Фугель

Притча про блудного сина, або ж про милосердного батька… Згідно із загальноприйнятим тлумаченням за постаттю батька ховається люблячий Бог-Отець, а от образ блудного сина може приміряти кожен з нас. Звісно, якщо захоче визнати, що хоч раз у житті відходив «у далекий край» (Лк. 15:13), де почувався цілком вільно без Батьківського нагляду та опіки. Принаймні, вважав, що відбувається все саме так…

От лише Біблія не розділяє подібний погляд: «Куди піду я від Духа Твого і від лиця Твого куди втечу? Зійду на небо – Ти там перебуваєш; зійду в пекло – і там Ти» (Пс. 138:7,8). Так що думка, що можна кудись втекти від Бога, що Бог «не знайде» і «не побачить» є цілком абсурдною, але люди вперто намагаються її втілити – тобто викреслити Бога, свого Творця з власного життя.

А що Бог? А Бог чекає, доки повернемося з «далекого краю», хоча на відміну від блудного сина ми часто-густо нікуди не відходимо, залишаємося на тому самому місці де були і раніше, проте як і він, рано чи пізно, опиняємося біля «свинячого корита», тобто пожинаємо те, що посіяли своїм безбожним життям.

Звісно, щойно написане комусь не сподобається, чесно кажучи, воно взагалі не повинне комусь сподобатися, адже переважна більшість людей вважає себе цілком порядними, принаймні, непоганими людьми, з якими загалом не має щось погане коїтись. А тут: «безбожники», «свиняче корито», «отримали за заслугами вашими», – хіба це все стосується нас?

Так, принаймні саме про це стверджує Біблія: «Всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23). Зауважте, що всі, а не хтось окремий згрішив і через те позбавлений слави Божої. Але відразу відійдемо від абстрактного «всі», адже при згадуванні «всіх» завжди з’являється спокуслива думка, що за цими «всіма» мене якраз «не побачать», «не знайдуть», якось вийде вміло сховатися серед цього натовпу, щоб… у підсумку опинитися біля «свинячого корита», пожати те, що посіяв знову ж таки своїм безбожним життям.

Вже треба зрозуміти, що коли ми не узгоджуємо власних планів, своїх дій з Божим промислом, ми тим самим провадимо безбожне життя, по суті є безбожниками. Хочете це визнавати чи ні, але так воно і є насправді. Не треба вважати, що безбожники – це виключно люди, що борються з Богом, із заснованою Ним Церквою і з Його послідовниками, вірними. Таких безбожників прийнято називати богоборцями, самі ж богоборці вважали себе цілком «прогресивними» людьми, що борються з пережитками «старого світу», чи з чимось подібним, звісно, як на їх думку. І до чого ця «прогресивність» доводить, добре свідчить історія СРСР з його таборами, репресіями, поневоленням і знищенням цілих народів.

Звичайно, що масштаб злодіянь кожного з нас незрівнянно меншій у порівнянні із згаданими богоборцями, принаймні, дуже хочеться в це вірити. Тому і пожинаємо ми, ясна річ, значно менше, ніж згадані богоборці, от тільки… навіщо взагалі опинятися біля «свинячого корита», навіщо жити так, ніби Бога немає, а якщо Він і є, то Йому немає до мене жодного діла, навіщо марно ховатися від Нього? Загалом не треба бути великим знавцем Біблії, щоб добре розуміти всю марність цих спроб, але ми наполегливо, вперто намагаємося спростувати все це і довести власним життям, що від Бога можна сховатись, що Він не «побачить» і т.д. і т.п. Щоб у підсумку опинитись біля… самі знаєте де. Такий сумний факт життя кожного з нас: по-іншому в нас не виходить.

Але наступного разу, якщо доведеться опинитись біля… не будемо повторювати, пригадаймо, що на особисто кожного з нас чекає люблячий Небесний Отець, Який готовий простити всі наші гріхи, дати «перстень на руку» (Лк. 15:22), тобто визнати Своїм улюбленим дитям, та влаштувати на нашу честь справжній бенкет! Погодьтесь, це набагато краще, ніж марнувати свій час біля цього вже багатьом звичного «свинячого корита».

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: Неділя про блудного сина