Таємниця суду

Страшний суд, Занобі Строцці

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Настане мить, коли скінчиться час. Настане день, коли неможливо буде сказати: «завтра…», – бо «завтра» не буде. Настане година, коли не можна буде подумати: «я встигну!», – бо всі терміни скінчаться, усі часи витечуть, усі віки припиняться. Прийде ТЕ, чого не можна описати словами і зобразити пензлем, чого не можна навіть толком помислити, тому що бідний людський розум по гріховній своїй природі може уявляти ЦЕ тільки «ніби у тьмяному дзеркалі» (1Кор. 13:12). Настане ВІЧНІСТЬ, і усе, що було цінне і суттєве в часі, втратить свою значущість, втратить уявну важливість, і нам в усьому своєму сліпучому сяйві з’явиться те, що насправді суттєве, що дійсно важливе, що дійсно має вічну, нескороминущу цінність.

Страшний Суд нерідко уявляється нам величним, грандіозним видовищем, тому що образи Священного Писання, якими боговидці і пророки намагаються підкреслити духовну важливість того, що усім нам належить пережити, розуміються нами, на жаль, зовсім не духовно, а грубо-матеріально. Написано: «Сам Господь у час сповіщення, при голосі архангела і сурми Божої, зійде з неба» (1Сол. 4:16), – значить, неодмінно при завершенні світової історії повинні сурмити фанфари і бити литаври. А тим часом найголовніші події завжди здійснюються в сокровенній глибині серця і безмовності духу. Так розбійник замишляє своє злодійство, не обов’язково театрально скрегочучи зубами і злісно потираючи злочинні руки, але, можливо, милуючись, наприклад, місячними відблисками на живописній поверхні нічного озера. Так тяжка і важка робота покаяння здійснюється в людині зовсім не обов’язково при риданнях і голосіннях, але, хто знає, можливо, «серед шумного балу, випадково, у тривозі світської метушні».

Так і Суд Божий може здійснюватися і, швидше за все, здійсниться над нами тоді, коли ми найменше цього чекатимемо. Адже і грішний митар, і гордовитий фарисей так і не помітили, що «цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той» (Лк. 18:14), вони не помітили того, як Суд Божий здійснився над ними. Як не помітили цього здійсненого Суду блудний син і старший його брат, бо кожен із судимих і після суду залишився таким же, яким був до нього. Ось що означають слова праведного Авраама з притчі Господньої про багача і Лазаря: «І, крім усього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть, так само звідти до нас не переходять» (Лк. 16:26). Ніхто не зміниться у вічності, але перебуватиме там таким, яким застав його страшний День Господній!

Багач і Лазар, Юліус фон Каролсфельд

У цьому і полягає увесь жах нашого становища: ми не зможемо змінитися у Вічності, бо із завершенням часу присікається можливість каятися і змінюватися! Стати іншим, ніж ти є зараз, можна тільки доки ти живеш у цьому недосконалому світі. І наш Милостивий і Довготерпеливий Господь вказує нам сьогодні єдиний спосіб такої зміни: стати краще можна тільки тоді, коли забудеш про самого себе і станеш жити для інших. Причому це самозабуття має стати повним та істинним, що виключає навіть помисел про нагороду за здійснені труди. Бо ті, хто хоч би і в таємниці від самих себе, але все таки шукають похвалу і вдячність у віці цьому, за словом Господнім, «вже мають нагороду свою» (Мф. 6:2), і, значить, не дочекатися їм, як вони ні намагаються, нагороди у блаженній Вічності, і усі їх зусилля зійдуть нанівець.

Трудитися, забувши про нагороду, жертвувати собою для іншого, навіть не відаючи того, що приносиш у жертву свій спокій і свободу, відмовляючи самому собі в законному, – ось те, чому вжахнулися ще апостоли! «Почувши це, ученики Його дуже здивувались і сказали: так хто ж може спастися? Ісус, поглянувши, сказав їм: людям це неможливо, Богові ж усе можливо» (Мф. 19:25,26). І якщо ми, грішні, з усього недовгого трирічного служіння Господа на Святій землі зрозуміли щось, то, мабуть, лише одне: диво здійснюється з тими, хто вірить, сподівається і відважно просить про нього Господа свого. Тоді прозрівають сліпі, тоді повстають мертві, тоді зціляються розслаблені. Так і з нами може здійснитися диво преображення. Так і ми, зайняті жертовним служінням ближньому своєму, повинні сподіватися не на рятівне значення самого цього служіння, а тільки на те, що, можливо, дасть Бог, ми забудемо за цією справою про самих себе і свої «подвиги» і навчимося нарешті любити тих, в ім’я кого ці подвиги здійснюються!

Добре б так! Добре б нам встигнути чи за наше довге, чи коротке життя навчитися ось так забувати про себе, навчитися не чекати винагороди за кожен рух, добре б нам освоїти цю непросту науку щиро і просто сказати будь-кому, хто віддає нагороду: «Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли? Коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе?» (Мф. 25:38,39). А якщо не призначено нам досягти досконалості на цьому шляху, тоді дай нам, Боже, хоч би не залишати покутних зусиль, не кидати спроб здобувати тихий дух «доброчесності і смиренномудрія, терпіння й любові», про який благатиме Спасителя уся Його Свята Церква в прийдешні дні Великого Посту. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя про Страшний суд