Хто кращий: заробітчанин або нобелівський лауреат?

Увесь всесвіт створений і підтримується в бутті з волі Божої; але нам важливо уникнути певних хибних асоціацій – з механізмом, або чимось на кшталт величезного автоматизованого заводу, який Бог запустив, – і далі усе крутиться саме по собі, без Його нагляду і участі. Такий погляд був популярний серед освічених людей десь наприкінці XVІІІ століття, і називався він деїзмом. Але ми сповідуємо теїзм – Бог не просто створив світ, але і активно бере участь у його житті, направляючи всесвіт до визначених Ним цілей. І ця Божа увага відноситься не просто до загальної картини, але до кожного конкретного творіння.

Як каже Господь Ісус, «Чи не дві малі пташки продаються за один асарій? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого» (Мф. 10:29).

Це тим більше так відносно кожної людини. Як мовиться в Псалмах: «Ти створив усе нутро моє, витворив мене в утробі матері моєї. Прославляю Тебе за те, що Ти так дивно створив мене. Дивні діла Твої, і душа моя добре це знає. Не були втаєні від Тебе кості мої, коли в тайні зачався я, коли в утробі витворювалося тіло моє. Очі Твої бачили зародок мій, і в книзі Твоїй були записані всі дні, призначені для мене, коли ще й одного з них не було» (Пс. 138:13-16).

Ви – не продукт конвеєрного виробництва. Ви в Бога один такий. Ваше життя вартує того, щоб бути прожитим. Ви створені для унікальних, глибоко особистих стосунків з Богом. Люди говорять про великих художників, поетів або композиторів, що їх вклад у культуру унікальний. Весь наш світ був би іншим – і був би набагато біднішим – якби їх не було. Одкровення заявляє, що кожна людина – не лише геніальна – унікальна і вносить у всесвіт свій неповторний вклад. Бог призвав кожну людину – вас і мене – у Його всесвіт з певною метою, бо без вас, мене, вашого сусіда, вашого випадкового попутника, Його всесвіт не повний. Це означає, що кожна людина має гідність і цінність у Божих очах.

І тут з християнством – і ще раніше, із Старозавітною вірою в єдиного Бога-Творця пов’язаний справжній переворот. В язичницькому світі гідність людини – dіgnіtas, як казали римляни, визначалася тим, як вона виглядала в очах інших людей. Поважний батько сімейства, прикрашений подвигами на полі битви, що набув вплив у суспільстві, багатий, сильний, вірний своєму слову, мав багато dіgnіtas. Його шанобливо вітали на вулицях, уважно вислуховували, саджали на почесні місця. Якийсь раб або бідняк не мав dіgnіtas – ніхто не ставився до нього з повагою, ні закон, не звичай не визнавав за ним жодних прав. Рабів обов’язково катували, коли допитували в судовій справі – вважалося, що раби за природою своєю брехливі і без тортур правду казати не стануть.

Одним з найсильніших прагнень у житті для римлянина було придбання dіgnіtas – поваги, престижу в очах співгромадян. Заради цього люди йшли на війну, вбивали і помирали, витрачали особисті статки на громадські будівлі.

Але таке язичницьке уявлення про гідність існує досі. Воно проявляється в тому, що людей вважають більш менш цінними і гідними, залежно від їх рис або досягнень; вважається, наприклад що людина, яка страждає олігофренією і ледве здатна до членороздільної мови, – менш цінна і гідна людська істота, ніж нобелівський лауреат. Цей підхід заявляє (чи має на увазі “за умовчанням”), що люди мають різну цінність і гідність. Розподіл на більш і менш цінних може проводитися за ознакою раси, нації, інтелектуальних здібностей, зовнішньої привабливості, соціального статусу, або за якимсь іншим критерієм.

Біблія бачить людську гідність інакше. Будь-яка людина створена за образом Божим; саме як носій цього образу вона має гідність. Вона може бути бідною, хворою, негарною, позбавленою якихось талантів, займати найнижче становище в суспільстві – і мати всю повноту людської гідності. Неважливо, як на людину дивляться люди, і неважливо, як вона сама на себе дивиться – важливо, як на неї дивиться Бог. Дитя в материній утробі, старик на порозі вічності, академік, простак, багач, зароітчанин, телезірка, прибиральниця, атлет, інвалід, білий, жовтий або чорний, – будь-яка людина має неусувну гідність, яка накладає на нас зобов’язання визнавати і шанувати її.

Навіть коли людина грішить і падає, вона зберігає цей образ. Тому з кожною людиною слід поводитися так, як якби в неї було багато dіgnіtas – як з кимось поважним. Ми проявляємо нашу віру в творіння, коли робимо саме це – шануємо образ Божий у кожному з наших ближніх.

Наш ближній гідний поваги, визнання, не тому, що він розумний, або красивий, або має заслуги – але тому, що він створений за образом Божим.

Автор: Сергій Худієв